Проектна діяльність

ПРОЕКТ

У ЧОМУ  ТРАГЕДІЯ  ЖИТТЯ  НІКИ  ТУРБІНОЇ?

             

  Я не хотела умирать.

Летать пыталась – не свершалось,

А умерла, то потешалась

Над бренной дерзостью мечты.

 Ніка Турбіна

 Проектну роботу виконала

учениця 10 класу Східненської  загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Тютюн Дарія

Керівник – учитель світової літератури, спеціаліст вищої категорії, старший учитель  Місюра А.М.

Поэты ходят пятками по лезвию ножа и режут в кровь свои босые души

                                      В. Высоцкий

Феномен Ніки Турбіної

Ця історія почалася як  казка, а закінчилася  трагедією.

Про «феномен Ніки» говорила, здається, вся країна.

З нею працювали спеціалісти психологи, професора медицини, екстрасенси і поети. Її називали «емоційним вибухом, блискучим талантом, прибульцем із космосу, дитиною Пушкіним, поетичним Моцартом», і просто послідовницею творчості незрівняної Ахматової.

Вона отримала визнання в дитинстві, але померла в повному забутті.

Величезна прірва між 12-річною радянською дівчинкою, яка несла світу незвичайні вірші, притискуючи  до грудей високу нагороду «Золотого лева», і 27-річною  спустошеною жінкою, яка помирала на брудному асфальті.

Чому так сталося? У чому трагедія Ніки Турбіної?

«Бог водит моей рукой»

У середині 80-х Ніка Турбіна, тендітна дівчинка із Ялти, яка писала серйозні і не по-дитячому мудрі вірші, була, без перебільшення, національним надбанням.

З дитинства вона страждала бронхіальною астмою складної форми. Приступи удушшя  викликали страх засипання. Сидячи на ліжку, обкладена подушками, тяжко і хрипло дихаючи,  вона диктувала мамі і бабусі зовсім не дитячі вірші, які їй не давали спати.

Скептики говорили, що ці вірші належать іншому, дорослому поету, наприклад, матері, талановитій художниці, або дідусю –  відомому  кримському письменнику.

Містики  вважали, що  померлий геній диктує їй свої рядки.

Ніка  стверджувала:  "Это не я пишу. Бог водит моей рукой".

Глазами чьими я смотрю на мир?
Друзей? Родных?
Зверей? Деревьев? Птиц?
Губами чьими я ловлю росу,
С упавшего листа на мостовую?
Руками чьими обнимаю мир,
Который так беспомощен, непрочен?
Я голос свой теряю в голосах
Лесов, полей, дождей, метели, ночи...

"Тяжелы мои стихи"

Коли Ніку запитували, як приходять вірші, вона відповідала:  “Не знаю... Р-раз! И словно что-то ударяет в голову”.  Мама і бабуся розповідали, що дитина почала писати  в чотири роки – спілкування  з Музами відбувалося вночі, в  напівмаренні. Дівчинку намагалися лікувати, давали снодійне… Але вірші рвалися назовні.

Ось що про цей стан писала сама Ніка: «Я звук ждала. Он приходил. И наполнялась я энергией чудовищного мига, непонятного, как рожденье человека». Якщо звук не приходив, вона нервувала і до ранку не спала.

Тяжелы мои стихи,
Камни в гору.
Донесу их до скалы,
До упору.
Упаду лицом в траву,
Слёз не хватит.
Разорву строку свою,
Стих заплачет.
Больно врежется в ладонь
Крапива.
Превратится горесть дня
Вся в слова.

А коли дивишся, як дівчинка їх читає, здається, що її мучить страшний жахливий сон, якого вона хоче позбутися, але якась містична сила не дає цього зробити. Складається враження,  що в ній наче живе чужий дух, який мучить  її і не дає спокою. Він ніби реалізував себе через маленьку Ніку, яка навіть не змогла спати від «удушшя» віршами. Їй було важко жити від цього дару.

Восьмирічна поетеса з трагічним, абсолютно не дитячим світосприйняттям. Перша реакція на вірші – автор пережив все: гіркоту кохання, біль розлучення і втрати, смертельну тугу. Від віршів – остуда. В них – тяжкість дня,  похмурі ліси, крик, ранена птиця,  вовчі стежки …

Все це приваблювало і зачаровувало. Але і  насторожувало.

Випробування славою

Навесні, вранці 1983 року  восьмирічна Ніка Турбіна прокинулася знаменитою. Її вірші, опубліковані в «Комсомольській правді»,  з передмовою Юліана Семенова, всіх вразили. Поезія Ніки була по рокам досконалою, змушувала завмирати багатолюдні зали. На неї ліг тяжкий вантаж слави і екзальтованого   обожнювання.

Ніку запросили у Москву. Відбулося доленосне знайомство із Євгенієм Євтушенком, саме з якого і почалася її блискуча кар’єра.

У 9 років виходить  збірка віршів «Черновик». Книгу переклали на 12 мов.

Худенький підліток з зачіскою а-ля Мірей Матьє, привабливою родинкою над губою і повадками зірки був забавний.  Ніка збирала аншлаги не тільки в СРСР, їй рукоплескали в Італії і США, а у Колумбійському університеті пройшла конференція по техніці перекладу її віршів. Вона виходила на сцену перед заповненим залом, маленька, але дуже серйозна, і читала дорослим голосом:

Жизнь моя - черновик,
На котором все буквы -
Созвездья.
Сочтены наперед
Все ненастные дни.
Жизнь моя - черновик.
Все удачи мои, невезенья
Остаются на нем,
Как надорванный
Выстрелом крик.

Розбилася об рими

І як кульмінація  – поїздка у Венецію на фестиваль «Земля і поети»,  де вона, 12-річна поетеса,  отримала престижну премію «Золотий лев».  Ніка стала другою після Ахматової російською поетесою, яка отримала цю нагороду, але Ахматовій було тоді 60.

А потім … Ніка подорослішала, почався перехідний вік. А з ним і  проблеми – з рідними, прихильниками, з алкоголем… Всі чекали нових злетів генія. Але цього не сталося.  Вона писала до 13 років. Кудись ділися рядки, які змушували тремтіти  весь світ. І рими розгубилися…

Уже доросла Ніка говорила про той час: "По улицам слона водили. Это была Ника Турбина. А потом слона бросили и забыли".

Зірковий квиток в один кінець

Слава, аплодуючи зали, автографи, міжнародні премії залишилися у минулому.  Історія Ніки - історія із зірковим квитком в один кінець. Її про це ніхто не попередив. Ніхто від польоту до зірок її не утримав.  Сама Ніка про це здогадалася дуже пізно, і її смертельне приземлення стало неминучим.

В кінці 80-х Ніка переживала творчу кризу. Вона писала  не так багато, як у дитинстві. Прихильників ставало все менше, про юного вундеркінда без мудрого піару почали забувати…

Мама виходить заміж вдруге, з’являється сестра Маша. Ніка відчувала себе  обділеною ніжністю, теплом, увагою. "...Только, слышишь, не бросай меня одну. Превратятся все стихи мои в беду".  І не лише материнським, але і читацьким, а ще – підтримкою своїх опікунів. Зник з її життя і Євгеній Євтушенко. А вона починала складати нікому не потрібні римовані рядки і  не розуміла, як жити далі.  В неповні 16 років вона переїжджає в Москву.

Забуття

Своє забуття Ніка переносила мужньо. Вона ображалася на Євгенія Євтушенка, який допоміг видати їй її збірник «Черновик», вивів  в люди, а потім, як їй здалося, кинув.

Евгений Александрович!
Хотелось написать
Цветным фломастером:
3 - зеленым,
Д - красным.
Здравствуйте!
Но радуга цвета
Куда проще радуги слов.
Рев мотора, самолета зов.
Не хватило времени
Ни у меня, ни у вас,
Тайна одиночества -
Вечен час…

Антуан де Сент-Екзюпері писав: «Мы в ответе за тех, кого приручили», а Ніку, як бачимо, приручили, а потім  кинули.

У середині 90-х вона дала інтерв’ю в одну із центральних газет. Заголовок яскраво відображав суть болючого  – «Евтушенко меня предал!» Євгеній Олександрович прокоментував статтю так: «Все мое предательство в том, что я не продолжаю помогать. Простите, я человек провинциальный и не уважаю людей, в которых не присутствует чувство благодарности. Я помог – и все. Надо человека поставить «на ход», а дальше – сам. В жизни есть два испытания: непризнание и признание. Надо уметь проходить оба». А у наступному інтерв’ю Ніка забрала свої звинувачення назад: «Я сморозила это по детской глупости и от обиды. Я была тогда максималисткой. Сейчас бы я уже этого не сказала. Это низко, глупо и смешно. Мне кажется, Евгению Александровичу был нужен юный гений. Он просто испугался моего возраста. У меня был сложный переходный период, я была агрессивной. Сейчас мы не общаемся. Мне надо разобраться в себе, да и ему общение со мной не нужно. Я же не какой-нибудь принц Уэльский!».

Шум навколо Ніки потихеньку згас. Час від часу про неї можна було прочитати в газетах, почути по радіо, побачити по телебаченню. Вона навчалася у ВГІКу, інституті культури,  знялася у 1989 році в художньому фільмі «Это было у моря», де зіграла головну роль дівчинки-бандитки, хворої туберкульозом. А пізніше погодилася на відверту  фотосесію у журналі «Плейбой»  під назвою «Голое тело в виде моей поэзии», спробувала запустити телепроектпро самовбивць-невдах.

 Але ці експерименти не повернули їй  минулої слави.

Приречена на самотність

Ніка завжди тяжко переживала самотність. Страйкувала, тікала з дому, різала вени, пила снодійне, здійснювала спроби самогубства. Їй було страшно жити. Одній. Вона не змогла зрозуміти світ, боялася його, і себе у ньому. Подорослішав, вона пояснювала свій нігілізм так:  «Если человек не полный идиот, у него бывает изредка депрессия. Иногда просто хочется уйти, закрыть за собой дверь и послать всех к черту. А газеты в эти минуты гудят, что «гений сломался, Ника спилась, скурилась и стала проституткой».

Можливо, невизначеність і штовхнула 16-річну Ніку на екстравагантний вчинок: вона вийшла заміж за 76-річного заможного італійця із швейцарським паспортом, психіатра, власника клініки, який безумно закохався у дівчинку з зеленими очима. Пізніше він лікуватиме своїх пацієнтів за допомогою її віршів.

Чоловік не ображав Ніку, але був весь час зайнятий у клініці. Ніка, вимучена бездіяльністю, почала пити, а через рік втекла.

В комнате белой Швейцарии

Пепельница – голова.

Русское, забычкованное

Смотрит в окно дитя.

Запахом спелой клубники

Улицы  здесь живут.

И неодетой Нике

Вряд ли дадут приют.

Пізніше вона скаже, що еміграція і заміжжя – помилка: «Все это было красиво и трагично, как растоптанная роза...»

Нікі не щастило в особистому житті. Закінчилося нічим її перше справжнє  кохання до   бармена  Кості з валютного бара. Роман продовжувався декілька років, але в Кості була дівчина у Японії, куди він збирався емігрувати. Ніка його боготворила, прислухалася до його думки.  Він один над нею мав владу. Кохання її окрилило, і вона виконала свою дитячу мрію – вступила в ВГІК: «Я всегда хотела быть актрисой или режиссером.» Але навчання продовжилося недовго. Компанії, пропуски занять. Костя не витримав.  «Я устал от непредсказуемости Ники. Нормальной семьи у нас никогда не будет: Ника не сможет взять на себя ответственность за детей. С ней самой нужно нянчится!»,  - сказав він Альоні Галіч, доньці поета-барда Олександра Галіча, яка була викладачем і подругою Ніки. Через деякий Костя час одружився.  Розрив із ним Ніка тяжко переживала. Вона запила, намагалася «зав’язати», зверталася до лікарів, але ніякі  кодування  їй не допомагали.

У її житті з’явився новий чоловік – бізнесмен. Але романтики надовго не хватило.  У неї  стався нервовий зрив. Коханий, якого вона всім представляла, як свого майбутнього чоловіка, помістив її в клініку для психічно хворих, де вона знаходилася три місяці. Визволили її Альона Галіч, подруга і викладач, донька поета-барда Олександра Галіча,  і … Костя. Але, скоро він знову залишає її. Нікі здалося, що попереду – безвихідь, із якої вона намагалася вирватися.

У гостях у смерті

Ніка писала, до самої смерті, в зошитах і на  кусочках аркушу, ручкою, олівцем и губною помадою. Не могла не писати. Хоча був період, про який вона казала: «Я начинаю ощущать, что бросила меня строка». Але якщо перечитати її записки, датовані деякими останніми роками життя,  знаходимо: «Стихи пошли, как ливень дождевой», «Думаю о стихах. Стараюсь найти новую форму…», «Меня преследовала первая строфа. Она убойной силой… ломилась и ломала дверь, туманя мозг мой слабый, укрепляя душу…» и т.д.

Дар Божий у Ніки не згасав, просто вектор його змістився в сторону смутку, безвиході,прощання із життям:

Асфальт ночью горячий.

Пятки уже прирастают к земле.

Это такая

тяжёлая

Дорога

до

крематория.

Поряд з цими рядками у загальному зошиті у клітинку – малюнок автора: стежка до будинку з трубою, із якої йде дим. 

По-справжньому вона жила лише  у своїх віршах, а реальне життя їй здалося безкінечними спробами врятуватися від ранньої смерті, яку поетеса сама собі напророкувала ще дитиною у своїх віршах.

Тема смерті переслідувала Ніку Турбіну все життя. Протягом 20 років вона намагалася врятуватися від неминучого фіналу.  Коли читаєш рядки 8-річної Ніки, розумієш, що вона дійсно наче наперед знала свою долю.

Дождь, ночь, разбитое окно.

И осколки стекла

Застряли в воздухе,

Как листья,

Не подхваченные ветром.

Вдруг - звон…

Точно так же

Обрывается жизнь человека.

Крок у безодню

  Вона придумувала собі нові захоплення, топила страх в алкоголі, зверталася за допомогою до лікарів, але нічого не допомагало.  І, в кінці кінців, поетеса змирилася з тим, що вона рано піде із життя.

Я стою у черты,

Где кончается связь

со Вселенной.

Здесь разводят мосты

Ровно в полночь –

То время бессменно.

Я стою у черты.

Ну, шагни! И окажешься

сразу бессмертна.

15 травня 1997 року Ніка прокинулася у 4 години ранку вийшла на балкон і зробила крок «за черту»: «Мне никто не помогал. В квартире вообще никого не было. Очнулась в больнице. Оба предплечья сломаны, тазовые кости раздроблены, четвертый позвонок вдребезги. Сначала даже жалела, что осталась жива: столько боли перенесла, столько разочарования в людях… А потом стала себя ценить, поняла, что я еще что-то могу».

Є і інша версія цього нещасного випадку. Говорять, що Ніка посперечалася зі своїм молодим чоловіком, хотіла над ним пожартувати, стала на підвіконня, але зірвалася і повисла на руках.  Чоловік намагався затягнути її назад у квартиру, але не втримав, і Ніка впала з п’ятого поверху.  Вона перенесла 12 операцій, про цей випадок нагадували неймовірні болі в спині і багаточисельні шрами, вона заново вчилася ходити. Гроші на лікування збирали ялтинські і московські друзі.

Розколена доля

Ніка Турбіна жила з передчуттям смерті більше двадцяти років, вона намагалася неодноразово звести рахунки із життям, але Бог, який нагородив її своєю іскрою, не підганяв події і знову дарував їй час на реанімацію душі і тіла

Я не хотела умирать.
Летать пыталась – не свершалось,

А умерла, то потешалась
Над бренной дерзостью мечты.

Але Ніка знову веде богемне життя, пиячить. Єдина людина, яка її підтримувала весь час  - її викладач і подруга Альона Галіч. 

Останні чотири роки вона жила із Сашею  Мироновим, «безвольным человеком  и тихим алкоголиком», в минулому талановитим актором , афганцем.

В останнє живою вона з’являється у спецпроекті Анатолія Борсюка , який намагався звернути увагу до долі Ніки Турбіної,  «Ника Турбина: история полета»(архівні записи 1982 і 1995 рр. та 2000 р.).  Ніка дуже змінилася: стомлена жінка невизначеного віку, останні сили якої направлені на боротьбу з побутом і безгрошів’ям. 

Останній політ

27 травня  2002 року Ніка відправилася у свій останній політ, вирішив, що жити – вже достатньо, і, залишивши у себе за спиною роздуми про некохання і пустоту, істинний і неістинний дар геніальності.

Розповідає одна із сусідок: «Я  услышала крики и выглянула в окно. Напротив дома стояли двое мужчин и показывали руками вверх. На карнизе окна пятого этажа, вцепившись в него руками, висела девушка. Она кричала: «Саша, я сейчас упаду!  Помоги мне! Саша, я сорвусь!» Я бросилась звонить в "скорую", а когда выбежала на улицу, девушка уже лежала на земле. Удар был  настолько сильным, что джинсы на ней лопнули. Когда приехала "скорая", она была еще жива. Врачи пытались вставить ей трубку  дыхательного аппарата в горло, но девушка слабым движением руки выбила ее изо рта и тихо прошептала: «Не надо…».  Я не выдержала и ушла в квартиру. До сих пор в памяти ее красивое и почему-то очень спокойное лицо». До лікарні її не довезли...

У довідці про смерть Турбіної у графі «Причина смерті» стоїть прочерк, а у медичному висновку  вказано, що смерть наступила у результаті травми, а ручкою дописано: «Падение с пятого этажа, место и обстоятельства травмы неизвестны».  Списали на самогубство. Карну справу не завели.

В   останню путь Турбіну прийшли провести Альона Галіч із сином, і  Саша Миронов, «безвольный человек и тихий алкоголик», в минулому афганець, талановитий актор, з яким Ніка жила останні чотири роки, і пара сумнівних особистостей бомжеватого вигляду. Батьки Ніки не приїхали.

Всесвітньо відому поетесу ховали б як бездомну, якби не зусилля Альони Галіч, яка  оббивала  пороги літературних угрупувань, клопотала перед керівництвом Москви, щоб Ніку поховали на Ваганьківському цвинтарі  – останньому притулку багатьох поетів. Напроти могила Ігоря Талькова. Похорони відбулися рівно через 40 днів після її трагічної смерті - 25 червня.

На питання «Комсомолки», що думає про цю трагедію Євгеній Євтушенко він відповів. «Да, ужасное известие... Как все случилось?». Поэт предпочел отделаться общими фразами: «Талантливая была девочка, с необыкновененкой. Знаете, я ведь помогал Нике издать ее первую книжку стихов здесь, в России, а затем в Италии, в Англии. Считаю, человеку надо дважды приходить на помощь: когда он делает первый шаг в самостоятельной жизни и когда пытается подняться, впервые оступившись. С Никой у меня связано много воспоминаний. Всяких. Но пока рано говорить об этом. Больно».

Перше кохання Ніки, Костя, дізнавшись про її смерть від Альони Галіч, яка  зателефонувала йому в Японію,  довго мовчав у телефону трубку, а потім прокричав:«Алена, скажи всем, что Ника не хотела умирать! У нее была колоссальная жажда жизни!»

Висновки

Родилась я уже птицей раненой. А набросились все, ровно солнце я затмила.

                              Ніка Турбіна

Ось і вся історія. Відрізок довжиною у 27 років, в яких було все – стрімкі взлети і хворобливі падіння, слава і забуття, любов  оточуючих (часом межуючи з ідолопоклонінням) і самотність, поетичне натхнення і алкогольне марення.    Чи виправдала вона своє ім’я,  яке дали їй при народженні (Ніка – богиня Перемоги)? Сувора Доля і надзвичайний талант, що приніс в її життя більше гіркості, чим солодощів і більше розчарування, чим надій.

Є якась містика у долях багатьох російських поетів. Майже всі вони – алкоголіки, наркомани, психічно не врівноважені і абсолютно не пристосовані  до реального життя люди. І як закономірність – померти молодим, щоб стати легендою. Наче зірки, які спалахнули, залишивши у серцях світло.

Хто винен? Ким була Ніка: літературним явищем? Чи просто «незаконною кометою», як назвали її журналісти. Яркою зіркою, яка раптово  ввірвалася в життя.

Вся вона сплав із двох компонентів – таланту і характеру, які ускладнювали її непросте життя.  Доля Ніки була такою ж складною, як її характер, трагічною і короткою, як її вірші. Але доля була ще і унікальною, бо на вершині слави  Турбіна опинилася не в кінці, а, навпаки, - на початку життя. Багато хто дотримується думки, що вона у 27 років не змогла писати краще, ніж у 7.

Вона писала дорослі вірші не володіючи при цьому ні життєвим досвідом, ні мудрістю, ні ерудицією. Дівчинка-індиго феномен якої пояснити не можливо.

Ніка  говорила про почуття, зрозумілі тільки дорослій жінці, збираючи повні зали і тримаючи аудиторію годинами, захоплюючи її звуком тендітного дитячого голосу. У ній відчувалася зворушливість, беззахисність і в той же час гірка і трагічна впевненість в тому, що вона щось знає те, чого не знають інші.

В Японії таких незвичайних дітей називають «дітьми Сонця»,  серед інших визначень – «діти тисячоліття»,  «фіалкові діти», але найвідоміше «індиго» … Незвичайні здібності дітей індиго можуть проявлятися у самому ніжному віці. Вони лікують людей, проречуть  майбутнє, читають думки, бачать із закритими очима. У них розвинуті у рівній мірі обидві півкулі головного мозку. Ця гармонічна взаємодія і дає шокуючі  результати, адже діти індиго використовують  не 7% мозку – максимум для звичайної людини, а цілих 15! Їх середній коефіцієнт IQ дорівнює 130.

Дівчинка індиго Акіанє Крамарік живе в США. У 4 роки почала малювати, з 7 років пише глибокі  поеми, складає афоризми, володіє литовським, російським, англійським і мовою глухонімих. Щодня піднімається у 5 годин ранку, молиться і йде малювати. Її картини виставляються на відомих аукціонах.

10-річна канадка Мей Уілсон може за допомогою води пересувати предмети. А юна Ярослава Паздер із Новосибірська лікує руками і силою думки. Вона у дитинстві гралася із невидимими кульками, бачила ауру людей, стурбована проблемами екології земної кулі.

У Волгоградській області живе хлопчик – Борис Киприянович. У 3 роки він проявив астрономічні пізнання: у подробицях описав, як виглядає планета Марс. У 5 років став вказував на недоліки дорослих, наприклад, юнакові на вулиці сказав, що той губить себе наркотиками. А ще він пророчить майбутнє.

Мама,  бабуся, Євгеній Євтушенко  замінили Нікі провідника.  А, потрапивши до  Москви, нового, величезного міста, нового оточення, нового життя, коли поряд знаходитися довго ніхто не міг, вона   інколи «делала много ошибок, дулом направленных на себя». Інколи це було свідомо, інколи – ні, але найчастіше – знаком протесту проти того, що її як поета забували, друкували не її вірші, а плітки про неї, уникали спілкування і не відповідали на телефоні дзвінки її близькі і знайомі. Ніка зійшла із правильного  шляху:

Брожу по жизни,

Словно маленький ребёнок

По белой простыне,

Бросая душу

В пропасти надежд.

Ніка не змогла впоратися із особистим життям, змиритися  з такою непоетичною дійсністю. Ажіотаж навколо неї стих, і вона опинилася викинутою на узбіччя.

 У неї  не було ні освіти, ні професії, вона навіть як слід не оволоділа грамотою. Заробляючи у дитинстві великі гонорари,  дорослою не змогла забезпечити собі стабільний заробіток.

За словами Ніки,  вона  «была изначально больна непониманием времени, людьми, не разбиралась в себе сама».

З дитинства схильна до самогубства, вона  була сповнена протиріччя. Декілька спроб самогубства і одночасно з цим – жага життя. Згадує Альона Галіч: «Попытки были, но это было не постоянное желание: наоборот, она хотела жить. После таких попыток она тут же приходила в себя, ее это ошарашивало, и она начинала дико бороться за жизнь».

У слова есть всегда начало,
Хоть в боли сказано,
Хоть в радости.
Я в одночасье потеряла
Все буквы, что стоят в алфавите.
На перекрестке рифмы встретились,
Но светофора нет - авария.
Неужто мне уже отказано
Рассвет собрать в стихочитание?
И не найти былые строки,
Что были временем описаны.
Я по дорогам вечным странствую,
Но, оказалось так бессмысленно

 Мегабезлюдяний проект під назвою Ніка Турбіна… Маленький геній – це екзотика, а великий … ?  Ніхто не потурбувався і не підказав  чудо-дівчинці, яка в трансі диктувала  вірші,  якою захоплювався весь світ, як далі розкривати і шліфувати свій поетичний дар.

Вірші закінчилися, висохли, як забруднене джерело. Тоді вона стала писати замість віршів особисте життя. Писала без виправлень і планів на майбутнє. Напевно вона народилася років на 80 пізніше, чим потрібно було для того, щоб стати одною із легенд Срібного століття російської поезії. Вони теж писали своє життя, але воно було іншим.

Великий дар Поета обернувся  даром великого Відчаю, що привів до трагічного кінця.  

Я, как сломанная кукла.
В грудь забыли
Вставить сердце.
И оставили ненужной
В сумрачном углу.
Я, как сломанная кукла,
Только слышу, мне под утро
Тихо сон шепнул:
«Спи, родная, долго, долго.
Годы пролетят,
А когда проснешься,
Люди снова захотят
Взять на руки,
Убаюкать, просто поиграть,
И забьется твое сердце...»
Только страшно ждать.
1983

Використані джерела

1.      Ангерова Анна. Ника Турбина «Тяжелы мои стихи…» . - 24 .05.2002 р.

2.      Арабкіна Надія . Ника Турбина. Разбилась о рифмы // Московский Комсомолец. - 17.03.2003

3.      Борсюк Анатолій. Документальний фільм “Ника Турбина. История полета» . -  2001

4.      Дубинянська Яна. Жизнь как черновик. Год назад погибла Ника Турбина //Зеркало Недели. - 05.11.2003

5.      Левін Костянтин.  Ника Турбина. История полета и история надрыва // День. - №11. - 19.01.2001

6.      Молоткова Поліна . Жизнь и смерть вундеркинда // Аргументи і факти. -  08.22.2002

7.      Ника Турбина выбросилась из окна своего дома //Обозреватель. - 24.05.2002

8.      Нику Турбину до сих пор не похоронили // Обозреватель. -  14.06.2002

9.      Ника Турбина. Збірка "Черновик». – 1983

10.  Ника Турбина:   «Я  неудачно упала с пятого этажа – осталась жива»//Факты и комментарии. -  19.01.2001

11.  Погибла гениальная поэтесса Ника Турбина //Известия. -  31.05.2002

12.  Пустовойтов  Сергій. По улицам слона водили. Была то Ника Турбина. - 12.01.2010.

13.  Ратнер Олександр. Передмова до книги «Чтобы не забыть»// Альманах «45-я параллель». - 2004