Конспекти уроків

9 клас

Тема. Опозиція Фауст-Мефістофель, діалектичне вирішення проблеми добра і зла у творі Й.В.Гете  «Фауст»

Мета:  

навчати учнів розмірковувати над змістом прочитаного, формувати навички ідейно-тематичного аналізу твору, аналізу літературного персонажу, допомогти учням зрозуміти особливості створених Гете образів Фауста і Мефістофеля та вирішення проблеми добра і зла у творі;

розвивати творчі й логічні здібності учнів, зв’язне мовлення, пробуджувати в них інтерес до філософії;

виховувати відповідальність за свої вчинки, вміння робити правильний вибір, сприяти вихованню стійких моральних переконань  школярів

Обладнання: тексти трагедії Й.Гете «Фауст», ілюстративний матеріал, картки, проектор та проекційний екран.

Тип уроку:  комбінований

Форма уроку: урок пошуку істини

                                                      Я – заперечення усього!

                                                      Й.В.Гете «Фауст» (Мефістофель)

                                               Це загадка! Розгадку ж хто подасть?

    Й.В.Гете «Фауст (Фауст)

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми, мети та епіграфів уроку

Слово вчителя

Творчість Йоганна Вольфганга Ґете — найвище досягнення світової літератури Просвітництва, своєрідний підсумок усього, що було створено «віком розуму», а трагедія «Фауст» — найвище досягнення самого письменника. Він над нею працював 60 років, це  його поетичний  заповіт людству.

Сьогоднішній урок має наблизити нас до розуміння цього складного твору та його образів. Працюючи над темою уроку - «Опозиція Фауст-Мефістофель, діалектичне вирішення проблеми добра і зла», ми спробуємо зрозуміти особливості створених Гете образів: Фауста, вченого, великого шукача істини, та Мефістофеля, сатани, скептика і циніка, а також розкрити вирішення вічної проблеми добра і зла у творі.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда на повторення:

-          Назвіть складові частини трагедії «Фауст»?

-          В якій із них зав’язка твору? («Пролог на небі»)

-          Який основний предмет розмови Бога і Мефістофеля? (Людина, хто ж вона така, яке її місце у світі)

ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріал

 Слово вчителя

У фiлософiї Гете iдея дiалектичної єдностi протилежностей є однiєю з головних. У боротьбi суперечностей створюється гармонiя свiту, в зiткненнi iдей - iстина. Поет нам постiйно нагадує про це. Два герої трагедiї - Фауст i Мефiстофель - наочно демонструють цю дiалектичну спорiдненiсть позитивного i негативного.

 Повідомлення учнів:

1-й учень. Ім'я  Фауст  (з латинської «faustus») означає «щасливий», «вдалий».

Прототипом  Фауста  був  Йо́ганн Фа́уст (приблизно 1480—1540) — доктор, чорнокнижник, який жив у першій половині XVI ст. в Німеччині.

Дані про життя історичного Фауста украй мізерні. Він народився  близько 1480 року в місті Кніттлінген, у 1508 році отримав місце вчителя в Крейцнасі, але змушений був тікати звідти через переслідування співгромадянами. Як чорнокнижник і астролог він подорожував Європою, видаючи себе за великого вченого, нахвалявся, що може створити всі чудеса Ісуса Христа або ж «відтворити з глибин свого пізнання всі твори Платона і Арістотеля, якби вони коли-небудь загинули для людства» (з листа вченого абата Трітемія, 1507).

У 1539 слід його втрачається.

У 1587 у Німеччині у виданні Шпіса з'явилася перша літературна обробка легенди про Фауста, так звана «Народна книга». Джерелом книги, окрім усних оповідей, служили тогочасні твори по відьмацтву і «таємних» знаннях.  Автор зображає Фауста зухвалим нечестивцем, що вступив в союз з дияволом заради придбання знання і сили. Фінальний розділ книги оповідає про «страшний і страхітливий кінець» Фауста: його розривають біси, і душа його йде в пекло.

А у  німецькому місті  Віттенберзі є меморіальна дошка, відповідно якій Фауст жив у цьому ж місті з 1525 по 1532 рік.

Є також  деякі записи про жахливу смерть чорнокнижника. В 1540 році пізньої осені вночі невеликий готель сколихнув гуркіт падаючих меблів і  тупіт ніг, які змінювалися жахливими криками. Пізніше місцеві жителі стверджували, що в цю страшну ніч піднялася буря при ясному небі; із пічної труби готелю декілька раз виривалося полум’я синього кольору, а ставні і двері в ньому почали  стукати самі по собі. Крики, стогін, незрозумілі  звуки продовжувалися  не менше двох годин. Тільки зранку злякані власники готелю та прислуга наважилися проникнути у номер, звідки це все доносилося. 

На підлозі кімнати посеред розтрощених меблів лежало скорчене тіло людини. Воно було вкрите синцями,  одне око було виколене, шия і ребра переломані. Здавалося, що нещасного били кувалдою. Це був  спотворений труп доктора Йоганна Фауста.  Місцеві жителі стверджували, що шию доктору зламав демон Мефістофель, з яким він заключив угоду на 24 роки. По закінченню строку  демон убив Фауста і прирік  його душу на вічне прокляття.

До образу Фауста зверталися у різний час різні письменники, зокрема П’єр  Кає, Марло, Відман та ін.  Легенді про Фауста віддав належне О. С. Пушкін в своїй чудовій «Сцені з Фауста», але найбільш могутнього свого художнього виразу тема Фауста досягає в трагедії Гете.

Слово вчителя Відмінною рисою характеру Фауста є «незадоволеність», що вічно штовхає його на шлях невпинної дії. Його супутником виступає Мефістофель.

2-й учень. Мефістофель  – найменування одного із злих духів, дух заперечення, сумніву, демон, спокусник.

Ім’я Мефістофель у перекладі з давньоєврейської «Мефіс» — руйнівник, «Тофель» — обманщик, а з грецької  — «ненавидячий світло».  У Біблії воно  не фігурує, з’явилося пізніше як синонім словам: сатана, диявол.

У християнстві диявол - відкинутий ангел, засуджений Богом за гординю й непослух на вічне прокляття і скинутий до пекла; вважається джерелом зла й гріха; владу диявола переміг Ісус Христос, хоч наслідки зла відчуваються надалі.

Зовнішність Мефістофеля наділена яскравими рисами:  гострий ніс, скули,  бородка-еспаньолка. Карнавальний костюм Мефістофеля —  пурпурове  трико, плащ и гостровуха шапочка. Такий образ прижився тому, що виконавців популярних вистав гримували приблизно однаково.

Прикметник мефістофелівський означає — іронічний, злісно-насмішливий. Зустрічається у виразах «мефістофелівський сміх», «мефістофелівська зовнішність», «мефістофелівський профіль», «мефістофелівська бородка» і т.д. 

В операх партію Мефістофеля виконував низький чоловічий голос (бас, баритон).  Оперні  виконавці  змушували запам’ятати глядача (слухача)  сатанинський сміх.

 Мефістофель є одним із головних діючих осіб комп’ютерних ігор. Так у грі  «Фауст: Семь ловушек для души.» він представлений елегантним імпозантним чоловіком, який давно втомився від ролі спокусника і хоче спокою. В інших - дизайнери зобразили його у вигляді сіяючого демона, злодія.

 Слово вчителя

Фольклор та художня  література різних країн використовували мотив заключення угоди між демоном – духом зла і людиною.  В основу сюжету трагедії Гете покладено давню легенду про вченого, що уклав угоду з дияволом, але поет суттєво переробляє сюжет, ставить питання ніби  актуальні для його часу, а, як виявилось, вічні.

   Створення проблемної ситуації Головна проблема книги визначена ще в пролозі: це одвічне  філософське  питання - чим є людина в цьому гармонійному і досконалому Всесвіті? (проблемне питання записане на дошці)

 Евристична бесіда

-       Яка суперечка виникла між Богом і Мефістофелем? (Суперечка стосовно суті людини і можливостей її розуму.)

-       Як говорить про людей Бог? Кого приводить у приклад? (Бог в суперечці з Мефістофелем стверджує, що людина – найкраще його творіння. Приводить у приклад Фауста.)

-       Як говорить про людей Мефістофель? (стверджує, що людина – це найбезглуздіше створіння)

-       У чому суть парі, яке уклали Бог і Мефістофель?  (Вони укладають угоду, за умовами якої Бог передає Фауста під опіку Мефістофеля, який буде його спокушати. І коли Фауст вимовить слова «Спинись, хвилино, гарна ти!», - то Мефістофель забере його душу.)

-       Чи Бог вірить у свою перемогу? Підтвердіть рядками з тексту.        

                       Он отдан под твою опеку!

  И, если можешь, низведи

  В такую бездну человека,

  Чтоб он тащился позади,

  Ты проиграл наверняка.

  Чутьем, по собственной охоте

  Он вырвется из тупика.

-       А Мефістофель впевнений у своїй перемозі?

Вы торжество мое поймете,

Когда он ползая в помете,

Жрать будет прах от башмака,

Как пресмыкается века  

Змея, моя родная тетя.

- Чому кожен вірить у свою перемогу?

- Як ви розумієте слова Бога (про людину):

“Блуждает человек, пока в нем есть стремленье,

Надежда вырваться из непроглядной тьмы.”

- Яким ми бачимо Фауста? Яку він характеристику дає собі? Чого досягнув у житті? Наведіть цитати з тексту.

Я благословьем овладел,

Над философией корпел,

Юриспруденцию долбил

И медицину изучил.

Однако я при этом всем

Был и остался дураком.

-  Опишіть, яким ви «бачите» кабінет доктора Фауста. Яким ви уявляєте героя?

Коментар учителя. Опозиція “світло і пітьма ”,  «біле і чорне»,  «верх і низ», «добро і зло», «життя і смерть». Сьогодні ми спробуємо заглибитися в ці категорії, спираючись на вивчений твір Гете та живопис “великого голландця” Рембрандта.

Робота з репродукцією  картини Рембранта

-  Що зображено на картині? Доберіть слова для опису стану, в якому перебуває доктор Фауст. Який вираз його обличчя?

-  Які предмети єднають твір Гете з гравюрою Рембрандта? Які думки і почуття виникають у вас після перегляду гравюри Рембрандта?

(Стіл завалений книгами і листами паперу, лежить напіврозкритий записник вченого доктора, встановлений старовинний глобус. Зліва, в напівтемряві кабінету, за Фаустом ми бачимо строкату штору, а за нею, на піднесенні — людський череп.

У виразі худорлявого старого обличчя Фауста — питання і занепокоєння. Саме такий настрій супроводжує і героя Гете. І подібно великому твору німецького митця  ця гравюра також овіяна таємницею і осяяна дивом. Натхненна зосередженість ученого, його внутрішня напруга — тривалі і безперервні. Вони підтримують його буття.)

Мистецтвознавчий коментар учня

Велике прямокутне вікно в глибині на протилежній чорній стіні займає верхню праву частину картини; на першому плані добре видно високу сіру фігура прославленого алхіміка, дні і ночі зануреного в таємниці чорної магії. Фауст, схвильований, підвівся з дерев’яного крісла і сперся обома руками об край робочого столу. Алхімік напружено вдивляється в дивне бачення, що виникло в нижній частині вікна і осяяло його похмуре житло — сяючий магічний диск з розташованими усередині нього концентричними колами латинськими буквами. Диск пашить холодним і яскравим полум’ям. Праворуч від нього видніється ще один диск, цього разу еліптичної форми, витягнутий угору і вниз. У прозорому ореолі цих світлих фігур з мороку над столом ледве вимальовуються таємничі темні грона рук невідомої істоти — викликаного Фаустом духу

Коментар  учителя

Гравюра Рембрандта “Фауст” стала чимось абсолютно новим в світовій графіці. Цей офорт при його першому розгляді відразу стає явищем магічної сили. У нім уперше видно саме світло: сонце. Крізь затемнений фаустовський кабінет проникає світло, воно нас засліплює. Здається, мовби світло картини “великого голландця” пророкує народження через 200 років літературного шедевру — трагедії Гете “Фауст”.

-          Опишіть внутрішній стан Фауста. Що його непокоїть?

-          Кого вчений викликає собі на допомогу? (Духа Землі, який знає таємниці Всесвіту.)

-          Чому не Диявола?

-          Щось нове відкрив Дух Фаусту? (ображений, що Фауст вважає себе рівним йому, зникає, нічого не відкривши вченому.)

-          На який вчинок наважився Фауст?  (Фауст вважає, що він даремно прожив життя, так нічого і не збагнувши. Герой у відчаї прагне собі смерті.)

-          Чому Фауст вирішив покінчити життя самогубством?

-       Що не дозволило Фаусту піти з життя?

-       Зустріч з яким персонажем є початком духовного випробування Фауста?

-       Чим обумовлена поява Мефістофеля у кабінеті Фауста?

-       Як себе представляє Мефістофель? (іронічно характеризує себе як «Часть силы той, что без числа Творит добро, всему желая зла»).

-       Прокоментуйте. (Справді, Мефістофель спонукає Фауста до порушення норм моральної поведінки і водночас виступає як інструмент вищого правосуддя, який каратиме його за порушення цих норм. Він за будь-яку ціну намагається відволікти Фауста від його величної мети — пізнання істини і водночас вносить у всі його діяння елементи постійного сумніву і зневіри, тим самим не дозволяючи героєві самовдоволено зупинитися на досягнутому. Мефістофель постійно підбурює Фауста на вдосконалення природи і водночас, виступаючи її органічною часткою, зводить нанівець усі спроби людини свавільно маніпулювати природними законами. Отже, постійно прагнучи зла людині, Мефістофель, який також є частиною Божого задуму, утверджує добро, хоча б його запереченням або спробами протистояти йому.)

Теоретична довідка

Цю суперечку можна пояснити філософською теорією Августина Блаженного (Vст), яку розвинув Анатолій Кузанський у ХVІІ столітті.

Добро та зло - нероздільні. Зло – це лише менша частина добра. Не відаючи зла, людина не буде знати добро і не зможе цінувати добро. Бог зумисне створює Зло, вмістивши його у плоді Пізнання. Змій не без волі Бога спокушає людину, кажучи їй, що, вкусивши від цього плода вона (людина) стане рівною Богові, пізнає різницю між Добром та Злом.

Дискусійне питання

-          Як ви думаєте, чи дійсно людині необхідно пізнати зло, щоб зрозуміти добро?

-          Про що домовляються Фауст і Мефістофель?

-          Про яку «прекрасну мить»  мріє Фауст? Чи прагне він слави, насолод, багатства?

-          Як ви оцінюєте угоду між дияволом і Фаустом – як вияв людської ницості чи, навпаки, як вияв високих поривань людського духу?

-          Яка функція Мефістофеля у творі щодо Фауста?

-          Через які випробування проводить Мефістофель Фауста?

Коментар учителя:

Фауст і Мефістофель — два антиподи. Перший — цілеспрямований, готовий долати бар'єри, він рветься дізнатися про те, що за межею. Другий — спокійний і врівноважений. Його ніщо не здивує, бо йому все вже відомо — навколо порожнеча. Він грає з Фаустом як з нетямущим хлопчиком і дивиться на всі пориви Фауста як на чудасії, марні дії.

Мефістофель спокушає Фауста, виконує всі його бажання. Фауст використовує можливості Мефістофеля для пошуку істини.

Евристична бесіда

-       Які випробування пройшов Фауст?

-       Фауст говорить: «Ах, две души живут в больной груди моей, Друг другу чуждые,- и жаждут разделенья!   Из них одной мила земля…   Другой – небесные поля…».   Про які дві душі йде мова? Як ви гадаєте, яка із цих душ перемагає в кожній із ситуацій випробування Фауста?

-       Яка із спокус була найсильнішою?

-       Чи відбулися зміни в душі Фауста під впливом кохання до Маргарити? (Найвищу насолоду, найвище щастя людині дає кохання. Це одне з перших випробувань спокус, якому підлягає Фауст. Мефістофель сподівається, що таким чином розбудить хтиву пристрасть Фауста, примусить забути про високий обов’язок людини. Але любовна історія розгортається зовсім не так, як планував сатана. Фауст і Маргарита щиро і палко покохали один одного, але відчувають складність і трагічність ситуації, в якій опинилися. Можливо, тому Фауст, хоча душа його захоплена,— він кохає Маргариту, не може сказати: «Зупинись, миттєвість!»)

-       Хто винен у тому, що сталося з Маргаритою – Фауст, Мефістофель чи сама Маргарита? (Любов до Маргарити не змогла «окрилювати» Фауста на пошуки, тому що вона була обмеженою людиною.  Її задовольняло те мале, що вона мала, не було у неї стремління до кращого. У розумовому відношенні вона була нижче Фауста і не могла його зрозуміти. Тобто у коханні до звичайної дівчини Фауст не знайшов сенсу життя і не сказав віщих слів).

-       Перша частина трагедії має трагічне закінчення. Дія цієї частини зосередилася навколо таких проблем, як Фауст і наука, Фауст і кохання. Чи може Мефістофель святкувати перемогу наприкінці першої частини, адже він згубив Маргариту й забирає з собою Фауста?

-       Центральне місце в другій частині займає антична тема. Чому? (звернення до античності було засобом піднятися над оточуючим зубожінням.)

-       Чому введено образ Єлени? (Єлена – фантастичний образ, символ античної краси та гармонії, до якої прагне Фауст.)

-       Який характер носить шлюб Фауста і Єлени?  (символічний характер. Але Фауст розуміє, що «золота епоха не в минулому, а в майбутньому, і за неї треба боротися»)

-       Опишіть останні сцени твору. (Уже старий, знесилений, герой мріє, що «вільний народ буде жити на вільній землі», але він не бачить, що Мефістофель глузує з нього: навколо Фауста в землі порпаються не будівельники, а злі духи. Картина вільного народу, яка постає в його уяві, видається йому настільки грандіозною, що він міг би зупинити цю миттєвість. Життя покидає його, він падає, Мефістофель радіє, що зможе заволодіти душею Фауста, але в останню мить ангели забирають душу великого Фауста.)

-       Чому Фаусту потрібно було осліпнути, щоб навчитися бачити головне?

-       У чому ж заключається сенс людського життя, на думку Фауста? («Лишь тот, кем бой за жизнь изведан, Жизнь и свободу заслужил.»)

-       Хто ж переміг у суперечці за людину Бог чи Мефістофель?

-       Чому Мефістофель програв? Чому Бог рятує душу Фауста? (На думку Ґете, життя Фауста виправдане саме тому, що він знайшов шлях до спасіння своєї душі. І хоча цей шлях дуже довгий і важкий, людина повинна йти ним попри всі спокуси «мефістофелів».)

-       На чиєму боці автор? (Сам письменник не завжди на боці Фауста. У словах Мефістофеля теж істина. Істина у вічній суперечності, русі).

-       Чи можна вважати образи  трагедії вічними? (Образ Фауста, подібно до образів Прометея, Дон Жуана, Дон Кіхота, Гамлета, належить до так званих «вічних» образів людства, тобто таких образів, які найбільш виразно і яскраво концентрують у собі сутність певних сторін людської природи, втілюють певний тип людської поведінки. Фауст — втілення непоборного прагнення пізнання і діяльності; Мефістофель — скептичного заперечення та руйнування; Маргарита — відданого і нещасного кохання).

Коментар учителя. Прочитавши трагедію "Фауст", можна зробити висновок, що світ тримається на протистоянні творчого духу, прагнення до прекрасного (Фауст) i духу заперечення i руйнації, сумніву і зневіри (Мефістофель).

Сам Гете сприймав образи Фауста і Мефістофеля у нерозривній єдності. Він зазначав, що не тільки «невгамовні сумніви головного героя, а й тонка іронія Мефістофеля» разом становлять суть його «власного єства». Але ця єдність особлива – це єдність і постійна боротьба різних начал у людині, що визначають її духовний розвиток.

ІV. Узагальнення і систематизація знань

Метод «Вільного стільця» (Двоє учнів сидять на стільцях і проголошують різні твердження. Посередині вільний стілець, на  який має право сісти на одну хвилину кожен із присутніх і підтримати одну із думок, або висловити свою.)

1  твердження (мефістофелівське):

Світ людей недосконалий, у ньому панує темнота і зло. Людина нещасна, вічно страждає, їй жилося б краще, коли б не її розум — іскра Божа. І чим більше людина розмірковує, тим сильніше страждає, усвідомлюючи недосконалість світу, але винний не всесвіт, а сама людина.

 2 твердження (фаустівське):

Світ людей гармонійний.  Людина є досконалою, вона – господар свого життя. Їй притаманний потяг до кращого, величного. Вона шукає смисл буття, прагне усвідомлення свого місця у світі, духовного саморозвитку. Падаючи і помиляючись, людство повинно дійти до духовного очищення й оновлення світу.

Слово вчителя

Образи трагедії Гете, як і сенс її фіналу,  є неоднозначними та суперечливими і ставлять перед читачем більше запитань, аніж дають на них відповідей. Втім, очевидно, такою й була кінцева мета автора. Завершуючи «Фауста», він писав у одному з листів, що трагедію задумано так, щоб у ній «усе разом являло відверту загадку, яка знову й знову непокоїтиме людей і даватиме їм поживу для роздумів».

V. Домашнє завдання

    Написати міні-твір «Фауст і Мефістофель: єдність чи антиподи?»

9 клас

Тема:   О. Пушкін. « Євгеній  Онєгін». Духовний  світ  головного  героя  роману – Євгенія Онєгіна

Мета: 

- простежити еволюцію образу головного героя роману, проаналізувати мотиви і наслідки його вчинків, розкрити різ­ницю між образом автора та його героєм, удосконалювати навички аналізу ліро-епічного твору;

- розвивати вміння аналізувати літературний образ, творчу уяву, зв’язне мовлення, навички психологічного спостереження, дослідження,  виразного читання;

- виховувати увагу до внутрішнього світу людини,  співпереживання геро­ям твору, толерантність та повагу до думки інших людей. 

 Обладнання: портрет О. Пушкіна; тексти роману у віршах «Євгеній Онєгін», репродукції ілюстрацій до роману, опорні схеми, проектор та проекційний екран.

Тип уроку: урок-дослідження

Весь світ мені чужий, і я чужий для світу.

Дж. Байрон

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитесь Пушкина читать:
Не просто пробегать глазами,
Как часто делаем мы с вами,
А видеть, слышать, понимать.

Учитесь Пушкина читать.
Я говорю не в назиданье,
Не как домашнее заданье
Вас заставляли повторять, -

Учитесь Пушкина читать,
И он вам обрести поможет
Мечты, которые, быть может,
Уже успели потерять.

Учитесь Пушкина читать
Без торопливости и лени,
И связь времён и поколений
Вас не устанет удивлять.

Учитесь Пушкина читать,
Вольнолюбивые страницы.
И в час борьбы на ваши лица
Не ляжет кротости печать.

                                Виктор Гин

ІІ. Оголошення теми, мети та епіграфа уроку

  Слово вчителя

Образ Євгенія Онєгіна є одним із найскладніших образів російської літератури ХІХ століття. Він викликав суперечки відразу після появи, не залишає байдужими читачів та дослідників і сьогодні.

Як сприймали героя сучасники Пушкіна красномовно свідчить вислів В.Белінського «Онегин – добрый малый, но при этом недюжинный человек. Он не годится в гении, не лезет в великие люди, но бездеятельность и пошлость жизни душат его; он даже не знает, чего ему надо, чего ему хочется; но он знает, чего ему не надо, чего ему не хочется того, чем так довольна, так счастлива самолюбивая посредственность.»

-          Хто ж він насправді Євгеній Онєгін?

- Як своє щастя в житті шукав Євгеній Онєгін?

- Чи можна Онєгіна назвати “зайвою” людиною?  - проблемні запитання, на які ми спробуємо дати відповідь сьогодні на уроці.

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

 Слово вчителя

- Імя “Євгеній” з грецької “благородний”, “шляхетний” (за часів сатири А.Кантемира це ім’я пов’язувалося із сатирично змальованим персонажем – молодим дворянином, який мав привілеї предків, проте не їхні заслуги, Євгеній Нєгодяєв  звали героя роману О.Ізмайлова «Євгеній, або згубні наслідки поганого виховання й середовища», до того ж ім’я Євгеній сприймалося як церковне, притаманне здебільшого ченцям. Оскільки Євгеній належить до світського товариства, то гра різних смислів змушує замислитися над тим, хто ж він насправді, яка ж його духовна сутність);

- прізвище “Онєгін” утворене від назви великої російської ріки Онєга.  (У своєму коментарі Ю.М.Лотман зазначає, що великі ріки ніколи не належали окремим особам чи сім’ям, тому виникнення прізвищ від назв рік було неможливим. У прізвищі «Онєгін» підкреслюється внутрішня незалежність героя, його особливий стан щодо навколишнього світу, його індивідуалізм)

-          Чому Пушкін саме так назвав свого героя? (учні висловлюють свої думки)

Слово вчителя

Прототипами Євгенія Онєгіна вважають:  Петра Яковича Чаадаєва (російський  філософ і публіцист, оголошений урядом божевільним за свої твори, в яких різко критикував дійсність російського життя. Товариш Пушкіна, названий самим поетом у першому розділі роману. Історія Онєгіна де в чому нагадує життя Чаадаєва.),  Павла Олександровича  Катеніна (поет, драматург, літературний критик, перекладач, театральний діяч. Товариш Пушкіна), а також, звичайно, важливий вплив на образ Онєгіна мав Лорд Байрон і його  герої Дон Жуан і  Чайлд Гарольд, які також не раз згадуються самим Пушкіним.

ІV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу

1. Евристична бесіда

-          Чи можна його назвати дитинство щасливим?

-          В якій сім'ї він ріс, як виховувався?

 Служив отлично-благородно,
 Долгами жил его отец,
 Давал три бала ежегодно
 И промотался наконец.
 Судьба Евгения хранила:
 Сперва  Madame за ним ходила,
 Потом  Monsieur ее сменил.
 Ребенок был резов, но мил.
 Monsieur  l'Abbé , француз убогой,
Чтоб не измучилось дитя,
 Учил его всему шутя,
 Не докучал моралью строгой,
 Слегка за шалости бранил
 И в Летний сад гулять водил.

                           ***

Когда же юности мятежной  

Пришла Евгению пора,  

Пора надежд и грусти нежной,   

Monsieur прогнали со двора.  

Вот мой Онегин на свободе;  

Острижен по последней моде;  

Как  dandy  лондонский одет -  

И наконец увидел свет. 

Он по-французски совершенно  

Мог изъясняться и писал;  

Легко мазурку танцевал  

И кланялся непринужденно;  

Чего ж вам больше? Свет решил,  

Что он умен и очень мил.

-          Яку освіту отримав?

Мы все учились понемногу  

Чему-нибудь и как-нибудь,  

Так воспитаньем, слава богу,  

У нас немудрено блеснуть.  

Онегин был, по мненью многих  

(Судей решительных и строгих)  

Ученый малый, но педант:  

Имел он счастливый талант  

Без принужденья в разговоре  

Коснуться до всего слегка,  

С ученым видом знатока  

Хранить молчанье в важном споре  

И возбуждать улыбку дам  

Огнем нежданных эпиграмм.

-          Чим Онєгін займався цілий день у  вільний час?

-          Чому Пушкін описав тільки один день з життя героя?

Бывало, он еще в постели:  

К нему записочки несут.  

Что? Приглашенья? В самом деле,  

Три дома на вечер зовут:  

Там будет бал, там детский праздник.  

Куда ж поскачет мой проказник?  

С кого начнет он? Все равно:  

Везде поспеть немудрено.

              ***

Проснётся за полдень, и снова

До утра жизнь его готова,

Однообразна и пестра,

И завтра то же, что вчера.

-          Чи задоволений був Онєгін своєю долею?

-          Чи відчував він себе щасливим?

И хоть он был повеса пылкой,  

Но разлюбил он наконец  

И брань, и саблю, и свинец.

/…/

Короче: русская  хандра  

Им овладела понемногу…

-          Пушкін влучно назвав Євгенія: «модний тиран». Чому?

-          Який основний принцип життєвої філософії Онєгіна?

-         Чи зрозумів він наслідки свого способу життя? (Життя задля насолоди.  Його життя рухається замкнутим колом, воно беззмістовне. Світ сприймається Онєгіним як місце щоденних насолод та розваг.)

-          Чому він розчарований у світському житті?

-         Чи розуміє причини своєї «хвороби»? (Онєгіна охопила «російська хандра»: він почувається хворим тому, що в душі він — жива і сповнена сил людина, яка живе у повній бездіяльності. Усамітнюючись, він намагається знайти вихід. Герой переконаний у тому, що світ і люди є недосконалими. Автор переконаний: Онєгін є вищим за те життя, яким живе. Упродовж роману Пушкін намагається це довести.)

-           Що в життєвому багажі  молодого  Онєгіна? (Модний вигляд, сумнівні любовні перемоги, відсутність серйозного заняття і мети життя, безтурботне життя в нескінчених розвагах і в результаті глибоке розчарування.)

-           Що змінило долю Євгенія?  (Доля дала ще один шанс Євгенію. І ось він, столична знаменитість, приїжджає в село, отримавши спадок від дядечки.)

Вот наш Онегин сельский житель,
 Заводов, вод, лесов, земель
 Хозяин полный, а досель
 Порядка враг и расточитель,
 И очень рад, что прежний путь
 Переменил на что-нибудь.

-          Яким було його життя на селі? (Всі хочуть познайомитися з новим сусідом, наносять йому візити.)

-          Якої він думки про своїх сусідів-поміщиків? 

Сначала все к нему езжали;
Но так как с заднего крыльца
Обыкновенно подавали
Ему донского жеребца,
Лишь только вдоль большой дороги
Заслышат их домашни дроги, —
Поступком оскорбясь таким,
Все дружбу прекратили с ним.
«Сосед наш неуч; сумасбродит;
Он фармазон; он пьет одно
Стаканом красное вино;
Он дамам к ручке не подходит;
Все да да нет; не скажет да-с
Иль нет-с». Таков был общий глас.

-           Які  перетворення в господарстві зробив Онєгін? (Онєгін керується принципами теорії Адама Сміта (економіст і філософ), вводить економічні «реформи», сусіди-поміщики визнали його небезпечним диваком).

   Один среди своих владений,
   Чтоб только время проводить,
   Сперва задумал наш Евгений
   Порядок новый учредить.
   В своей глуши мудрец пустынный,
   Ярем он барщины старинной
   Оброком легким заменил;
   И раб судьбу благословил.

-       Які висновки про Онєгіна і його перетворення в господарстві зробили сусіди-поміщики?

 Зато в углу своем надулся,
   Увидя в этом страшный вред,
   Его расчетливый сосед.
   Другой лукаво улыбнулся,
   И в голос все решили так,
   Что он опаснейший чудак.

-          З ким потоваришував  Онєгін?

-          Онєгін уникав знайомства із сусідами, чому ж він все-таки потоваришував з Володимиром Ленським?

-          Чому вони потоваришували, що ж спільного у них?  (Обоє належать до привілейованого кола, розумні, освічені. Романтична душа Ленского всюди шукає прекрасне.  Онєгін же через все це пройшов, утомився від лицемірства й розпусти світського суспільства. Не знаючий життя Ленський втілює в собі не менш розповсюджений тип передової дворянської молоді, так само, як і розчарований у житті Онєгін).

Они сошлись. Волна и камень,  

Стихи и проза, лед и пламень  

Не столь различны меж собой.  

Сперва взаимной разнотой  

Они друг другу были скучны;  

Потом понравились; потом  

Съезжались каждый день верхом,  

И скоро стали неразлучны.  

Так люди (первый каюсь я)  

От  делать нечего  друзья.

-          Як ставиться до цієї дружби Ленський, а як Онєгін? (Ленський довірливо розкриває душу, вважає Онєгіна товаришем, то Онєгін прийняв цю дружбу задля розваги, хоча і прив’язався до Ленського.)

-          Яким чином Онєгін знайомиться із  Ларіними?

-          Чому його увагу привернула Тетяна, а не красуня Ольга?

Итак, она звалась Татьяной.
Ни красотой сестры своей,
Ни свежестью ее румяной
Не привлекла б она очей.
Дика, печальна, молчалива,
Как лань лесная боязлива,
Она в семье своей родной
Казалась девочкой чужой.

                     ***

Всегда скромна, всегда послушна,
 Всегда как утро весела,
 Как жизнь поэта простодушна,
 Как поцелуй любви мила,
 Глаза как небо голубые;
 Улыбка, локоны льняные,
 Движенья, голос, легкий стан,
 Всё в Ольге... но любой роман
 Возьмите и найдете верно
 Ее портрет: он очень мил,
 Я прежде сам его любил,
 Но надоел он мне безмерно.

-          А чому Ленський, поет і освічена людина, обрав Ольгу?

-          Чому Тетяна закохалася в Онєгіна? Як освідчилася коханому?

-          Чому її увагу не привернули інші молоді поміщики?

-          Чому автор співчуває героїні?

Татьяна, милая Татьяна!
 С тобой теперь я слезы лью;
 Ты в руки модного тирана
 Уж отдала судьбу свою.

-          Як вчинив із закоханою Тетяною Євгеній?

-          Як це його характеризує?

 Когда бы жизнь домашним кругом
 Я ограничить захотел;
 Когда б мне быть отцом, супругом
 Приятный жребий повелел;
 Когда б семейственной картиной
 Пленился я хоть миг единый, -
 То верно б, кроме вас одной,
 Невесты не искал иной.
                         ***

Вы согласитесь, мой читатель,
Что очень мило поступил
С печальной Таней наш приятель…

-          Чому відбулася суперечка між Онєгіним і Ленським?

-          Чи вміє Онєгін дружити? Чи мав право насміятися над почуттями молодого поета? (Онєгін знає, що Ольга – щастя його закоханого друга, але так нетактовно його кривдить. Цей жорстокий вчинок на іменинах Тетяни обдуманий.)

-          Що Онєгін відчуває, отримавши виклик?

-          Які почуття перед поєдинком у Ленського?

-     Чи намагається Онєгін уникнути дуелі? (Ю.Лотман (літературознавець) вважає, що Онєгін намагається уникнути дуелі. Наприклад, він приїжджає на дуель із запізненням, його секундант – слуга, що є порушенням правил дуелі.)

-      Чому Онєгін, не бажаючи смерті друга, першим підняв пістолет і  зробив фатальним постріл?

Свой пистолет тогда Евгений,  

Не преставая наступать,  

Стал первый тихо подымать.  

Вот пять шагов еще ступили,  

И Ленский, жмуря левый глаз,  

Стал также целить — но как раз  

Онегин выстрелил... Пробили  

Часы урочные: поэт  

Роняет, молча, пистолет

-          Що відчував він до, в час і після дуелі?

Онегин к юноше спешит,  

Глядит, зовет его... напрасно:  

Его уж нет. Младой певец  

Нашел безвременный конец!

-          Як ви гадаєте, чи боялися герої смерті? Чому?

-          Чи можливо було відмінити поєдинок? (Зневажаючи дурнів, Онєгін їх боїться. Він - раб громадської думки, яку представляє «старий дуеліст» Зарецький. Кожний з дуелянтів міг зробити перший крок, визнати свою неправоту, але обидва рабськи слідують світським умовностям.)

-          А чи вартий цей конфлікт дуелі?

-          А якби вчинили ви?

-          Що для людини значить ЖИТТЯ?

-          Як склалося життя героїв  роману після цієї дуелі?

-          Яким було повернення Онєгіна у вищий світ?

-          Що змусило Тетяну вийти заміж за чоловіка, якого вона не кохала?

-          Якою була зустріч Євгенія з Тетяною у Петербурзі?

   "Ужели, — думает Евгений, -

   Ужель она? Но точно... Нет...

   Как! из глуши степных селений..."

   И неотвязчивый лорнет

   Он обращает поминутно

   На ту, чей вид напомнил смутно

   Ему забытые черты.

   "Скажи мне, князь, не знаешь ты,

   Кто там в малиновом берете

   С послом испанским говорит?"

   Князь на Онегина глядит.

   — Ага! давно ж ты не был в свете.

   Постой, тебя представлю я. -

   «Да кто ж она?» — Женя моя. -

                      ***

   "Так ты женат! не знал я ране!

   Давно ли?" — Около двух лет. -

   «На ком?» — На Лариной. — «Татьяне!»

   — Ты ей знаком? — «Я им сосед».

   — О, так пойдем же. — Князь подходит

   К своей жене и ей подводит

   Родню и друга своего.

   Княгиня смотрит на него...

   И что ей душу не смутило,

   Как сильно ни была она

   Удивлена, поражена,

   Но ей ничто не изменило:

   В ней сохранился тот же тон,

   Был также тих ее поклон.

-          Як Тетяні, дівчині із провінції, вдалося підкорити вищий світ?

-          Чи покохав Онєгін Тетяну насправді, чи побачив в ній “запретный плод», світську красуню, зв’язок із якою міг би принести йому «соблазнительную честь»? Чи кохала що Тетяна Євгенія?

-          Чи була у нього надія на взаємність?

Ø  Коментар учителя

У своєму романі автор використовує прийом «дзеркального відображення». Усі події, що відбувалися у маєтку, повторюються, але вже у петербурзькому варіанті. Тепер уже закохується, пише листи Онєгін, а Тетяна дає йому відповідь. 

Тільки тепер Онєгін зрозумів,  що Тетяна дійсно його ідеал. Страждаючий герой, змучений коханням,  стає ближчий читачеві.  Біль, що він заподіяв Тетяні, здавалося, повернулася до нього бумерангом. Онєгін довідується, що Тетяна його теж кохає,  але разом бути вони не можуть: вона одружена і вірна своєму чоловіку.

Княгиня перед ним, одна,  
Сидит, не убрана, бледна, 
 Письмо какое-то читает  
И тихо слезы льет рекой,  
Опершись на руку щекой.
                    /…/
К ее ногам упал Евгений;  
Она вздрогнула и молчит,  
И на Онегина глядит  
Без удивления, без гнева...  

                  ***

«Я вышла замуж. Вы должны,  
Я вас прошу, меня оставить;  
Я знаю: в вашем сердце есть  
И гордость, и прямая честь.  
Я вас люблю (к чему лукавить?),  
Но я другому отдана;  
Я буду век ему верна».

Слово вчителя

Петро́ Іллі́ч Чайко́вський (1840-1893)  — російський композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч, написав оперу  “Євгеній Онєгін”.

 «Я написав цю оперу тому, що одного чудового дня мені з невимовною силою схотілося покласти на музику все, що в „Онєгіні“ проситься на музику. Я це й зробив як міг».

(Прослуховування уривку із опери П.І.Чайковського «Євгеній Онєгін»)

"А счастье было так возможно,

   Так близко!..»

            ***

И здесь героя моего,  

В минуту, злую для него,  

Читатель, мы теперь оставим,  

Надолго... навсегда...

Ось у таку складну хвилину життя й залишає його Онєгіна Пушкін.

Отже, «Євгеній Онєгін» -  не закінчений роман.

-  Як Ви думаєте, як  у майбутньому складеться життя героїв роману?

Читання фанфіків (учні зачитують власні закінчення роману)

- З якою метою в романі введено образ автора?

    Артист Володимир Яхонтов сказав: «Автор — людина дотепна, зухвала, розумна. Часом він веселий, часом затуманюється печаллю, часом зло жартує. Але завжди він патріот, закоханий і в природу російську, і в чистоту своєї героїні (так чарівно вписаної в морозну зоряну ніч), і в російські сніги. Закоханий так, як тільки могло це бути у істинної російської людини з  великою душею  художника».

-          Як ви розумієте  поняття «зайва людина»?

Теоретична довідка

«Зайвою людиною» ми називаємо літературний тип, для якого є характерним конфлікт із суспільством і неможливість реалізувати себе в умовах цього суспільства. Термін «зайва людина» належить І. Тургеневу, який 1849 року написав «Щоденник зайвої людини».

У російській літературі реалістичного напрямку в першій половині XIX  століття з’явилася ціла плеяда героїв, яких називали «зайвими» людьми. Серед них — Чацький (комедія О. С. Грибоєдова «Горе з розуму»), Онєгін (роман «Євгеній Онєгін»), Печорін (роман М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу»), Базаров (роман І. Тургенєва «Батьки і діти») та ін.

Усіх їх об’єднує те, що, маючи великі здібності, розум, енергію, певні переконання, вони стали непотрібними у суспільстві тому й приречені на вічну самотність і нерозуміння оточуючих. Але це не романтична втеча від дійсності, як, наприклад, у «Паломництві Чайльд-Гарольда» Дж. Байрона.  Отже, життя, позбавлене волі, ідеалів, свободи, високої моралі, зробило обдарованих людей «зайвими».

-          Чому Онєгіна називають «зайвою людиною»? (Його мучить бездіяльність, гнітить розуміння того, що він нічим потрібним не займається, не вміє працювати для чиєїсь користі. Він обдарований від природи, але через різні обставини не може реалізувати свої знання та вміння. Саме тому він почуває себе «зайвим» у своєму оточенні й у своєму суспільстві).

-          Чому він не зробив кар’єру? Чи можливо було? (Навряд чи, наприклад, візьмемо сучасників Пушкіна - Дельвіг помирає, Чаадаєва оголошують божевільним, Пущін, Кюхельбекер на каторзі помирають)

-          Роман закінчується 1924 роком, а якби 1925 роком(повстання декабристів)? Як би склалася доля Онєгіна?

-          Чи є у характері Онєгіна риси, які привертають вашу увагу? (розум, уміння розбиратися в людях) 

ІV. Закріплення вивченого матеріалу

                    Методика «Прес»
Чи можна Онєгіна назвати “зайвою” людиною?
Власна позиція  «Я вважаю, що...».
Обґрунтування  «...тому, що...».
Приклад «Наприклад, ...».
Висновки  «Отже (тому), я вважаю...».

V. Домашнє завдання

Написати есе «А щастя видилось так близько…»

VІ. Підведення підсумків уроку. Оцінювання

Тема.  П.Зюскінд «Запахи».    Образ митця Ґренуя. Символічний смисл детективної інтриги. Проблеми співвідношення краси й зла, влади митця та мистецтва над натовпом, пошуки досконалості в романі. Літературні прототипи Гренуя (крихітка Цахес, персонажі Ч.Діккенса і т.д.).

Мета: проаналізувати образ Гренуя, з’ясувати  ролі митця та мистецтва в історії людства та розвінчати міф про їх надможливості, показати співвідношення краси і зла у романі, довести, що твір «Запахи» належить до постмодерністської прози XX ст.; працювати над розвитком комунікативних здібностей учнів, логічного мислення; відпрацьовувати вміння брати участь в дискусії; виховувати інтерес до творів світової літератури.

Обладнання: портрет П.Зюскінда, ілюстрації до роману «Запахи», текст твору,  опорні схеми, проектор та проекційний екран.

Тип уроку: комбінований

     Форма уроку: урок-дослідження

Злетіти – з цим проблем не було. Проте як можна було спуститися додолу?

                                                      П. Зюскінд

Немає такої людської фантазії, яку б реальність не перевершила граючи.

П. Зюскінд

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми, мети та епіграфів уроку

Слово вчителя

Роман П.Зюскінда  «Запахи» належить до тих художніх творів, що інтригують, викликають здивування, змушують читача замислитися.

Автор піднімає у своєму романі актуальні проблеми, які стосуються не тільки головного героя, а й будь-якої людини, яка від природи наділена талантом: яким чином застосувати цей талант, зробити все для того, щоб людство завжди пам'ятало її як видатну особистість, котра зробила значний внесок у загальнолюдські справи? Як не перетворитися на “геніальну потвору”, на такого собі Жана-Батіста Гренуя, на злого генія, який понесе в життя свої антигуманні теорії? Як не перетворитися на представника маси, який не має власної думки про добро і зло, в якого не викликає занепокоєння бажання перетворитися на “такого, як усі”? Як не втратити власну особистість?

Сьогодні ми на уроці спробуємо дати відповіді на всі ці запитання.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

-  Хто є головним героєм роману Патріка Зюскінда «Запахи»? (геніальний парфумер Жан-Батіст Гренуй)

-  Чим він відрізнявся від інших людей? (немає власного запаху)

-  Що символізує відсутність запаху у головного героя? (духовну  порожнечу, недосконалість як світу, так і митця.)

-  Як вирішує цю проблему головний персонаж? (Вбивствами, привласненнями запахів-ароматів незайманих дівчат)

ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Слово вчителя

Є генії і є Генії. Одні будують храми, створюють шедеври мистецтва, роблять винаходи, що сприяють людському прогресові,— і уславлюються у віках. Інші цього не вміють, але теж хочуть прославити своє ім’я. Тому руйнують храми, як Герострат, отруюють свідомість молодих людей ідеєю вседозволеності, як Наполеон, оспівують жорстокість і розпусту, як маркіз де Сад, знищують мільйони людей, як відомі очільники тоталітарних режимів XX ст. Природу «злих геніїв» намагається осягнути П. Зюскінд у повісті «Запахи…».

- Що нам відомо про головного героя?

Повідомлення учнів:

Ім’я головного героя - Жан Батист Гренуй. Гренуй у перекладі з французької означає "жаба", ім’я  Жан походить від біблійного Іоанна, що означає «благодать Божа». Батист має значення – «хрещений». Автор хоче підкреслити зовнішню наявність християнських цінностей і їх внутрішню відсутність. Таке ж ім'я мав великий комедіограф Мольєр. Ця авторська іронія є ознакою постмодерністського твору.

Гренуй народився у смердючому місці Парижа – на базарі. Його мати торгувала рибою, коли почалися перейми. Народивши дитину, жінка знепритомніла. Дитина закричала. Крик почули люди, і це врятувало їй життя, бо усіх попередніх дітей Гренуєва мати вбивала. Після цього починається поневіряння по людях і притулках: годувальниці відмовляються від нього, бо він не пахне, а патер Терр'є, який взяв Гренуя на виховання, жахнувся, коли дитина почала «пронюхувати його, проникаючи усередину, у самий глиб», також поспішив його позбутися. У притулку вижив, але його цуралися й уникали, хоча у вигляді хлопчика «не було нічого страхітливого». Його феноменальний нюх названо джерелом зла і засуджено.

Читання цитатної схеми життєвого шляху Гренуя (заздалегідь підготовлені учнями).

Мати Гренуя: «Кинути ублюдка здихати з голоду».

Патер Терр'є: «Геть від цього диявола».

Годувальниця Жанна Бюссі: «На мене цей малюк наводить жах».

Опікунка сиріт мадам Гайяр: «Їй стало моторошно».

Парфумер Бальдіні:  «Його можна виснажити до дна, як золотого віслюка».

Шкіряний майстер Грімаль: «Поводився з ним як з корисною домашньою твариною».

Парфумер Доменік Дрюо: «Вважав його закінченим довбуром».

-          З якими образами у творі порівнюється Гренуй? Який з цих образів розгортається в детальну характеристику? Чому? (Гренуй порівнюється з такими образами, як “монстр”, “витривала бактерія”, “кліщ”, “павук”.)

  За текстом:

-       “Він був такий живучий, як витривала бактерія…”

-       “… невибагливий, як кліщ, що сидить на дереві, існуючи завдяки одній невибагливій крихітній краплині крові…”

-       “… був монстр від самого початку…”

-       “… мов отой кліщ на дереві, якому життя нічого іншого, крім постійного очікування, дати не може”.

-       “Маленький бридкий кліщ, чиє сіре, наче свинець, тіло набирає форму кулі…”

-       “Кліщ, який зумисне стає маленьким і непоміченим, щоб ніхто його не побачив і не розтоптав”.

-       “Самотній кліщ, зосереджений у собі, сидить на дереві, сліпий, глухий і німий, і тільки принюхується, роками винюхує кров тварин, які блукають поблизу…”

-       “.:. кліщ лінивий, впертий і бридкий, сидить собі далі, живе і чекає … доки найнеймовірніший випадок приведе йому просто під дерево кров в образі якоїсь тварини… і тоді зрадить своїй непомітності, впаде, вчепиться, зануриться, вгризеться в чуже м’ясо…”.

Коментар учителя

Гренуй більше відчував себе кліщем, тому що він маленький, непомітний, жив у власній оболонці і виявити його було не так легко. Такий стиль життя без моралі наповнює Гренуя ненавистю до оточуючих, йому легко приховати в оболонці кліща свою справжню суть, виробляти свої, власні принципи громадського життя з душею монстра в тілі. Саме зле середовище штовхає хлопчика шукати місце під сонцем і завжди триматися збоку.

-       Як обставини народження Гренуя пов’язані з його подальшою долею?

-       Чим займається Гренуй кожного дня? (Розвиває у собі нюх. Він може вже впізнавати і розрізняти не тільки запахи дерев, а й різні їх ґатунки та види — кленове, дубове, соснове, в’язове, грушеве, старе, молоде, трухляве, гниле, моховите, окремо поліна, тріски, тирсу; розрізняв запах і смак молока. У шість років він досконало вивчив нюхом своє оточення. Гренуй уникав зовнішнього світу, блукав самотньо. Він не боявся темряви, обходився без світла; бачив крізь папір, тканину, дерево, глуху стіну й зачинені двері. Гренуй відчував нюхом те, що люди не бачили очима. Мадам Гайяр стало страшно від огидної Гренуєвої здатності бачити крізь стіни та балки заховані нею гроші. І вона вирішила позбутися цього хлопця, коли йому виповнилося 8 років. Вона віддала хлопчика у чорнороби до чинбаря Грімаля.)

-       Чи покращились умови життя Гренуя у Грімаля? (Навпаки, погіршились. Хлопець виконував найважчу, непосильну для нього роботу: здирати шкури, обробляти їх, носити сотні відер води, рубати дрова. Захворів на сибірську виразку та чудом вижив. Така фантастична живучість спонукала чинбаря подарувати хлопцеві вихідний на півнеділі, а серед тижня після роботи годину погуляти. Гренуєві виповнилося 12 років.)

-       Як змінилася доля Гренуя після зустрічі з парфумером Бальдіні? (Бальдіні мав знання і досвід, володів парфумерними технологіями. Феноменальні формули, оригінальні композиції, які створив Гренуй, він привласнював. Наживши на таланті Гренуя статки, славу і шану, Бальдіні відпустив його до Грасу з 25 франками в кишені.)

   Слово вчителя

У комбінації образів парфумерів дилетанта Гренуя та знавця Бальдіні іронічно обігрується протистояння генія, чий творчий пошук є вільним від догм і правил, реміснику - носію «мертвої теорії», позбавленому духу експериментаторства та творчого вогню. У цьому плані Гренуй і Бальдіні є постмодерністськими модифікаціями гетевського Фауста й Вагнера, пушкінських Моцарта й Сальєрі.

Евристична бесіда

-       Якими були пошуки досконалості Гренуя? (Коли він вийшов з майстерні ремісника Грімаля, він попав у найбільший у світі заповідник запахів – Париж. Він намагається опанувати «всіма запахами, які міг запропонувати йому світ». Незабаром Гренуй натрапляє на аромат, який точився від дівчини і який він відчув як ключ до всіх інших запахів, і зрозумів, що якщо він не оволодіє цим запахом, «його життя буде позбавлено будь – якого сенсу». Таким чином, керуючись бажанням привласнити досконалий запах, він душить дівчину і безкарно насолоджується її ароматом. Перша спроба оволодіння абсолютним запахом закінчується знищенням життя.)

-       Як це змінило життя Гренуя? (Він оголошує себе генієм: його життя має сенс, і мету, і вище призначення — зробити революцію у світі запахів. У нього є майбутнє: він повинен стати творцем запахів, найвизначнішим парфумером усіх часів. У символіці запаху проглядається злий “геній”.)

-       Чому Гренуй змушений був усамітнитися і сім років жити відлюдником? (Він не міг більше залишатися серед потворного товариства людей)

-       Що змусило його покинути свій притулок? (Сталося те, що зруйнувало його світ. Коли він насолоджувався владою над своїм світом, відбулася катастрофа: це був смердючий болотний туман, який піднімався з глибини його душі, і цей туман був його запахом «жахливим було те, що Гренуй, хоча і знав, що це його запах, не міг його винести. Повністю потопаючи у самому собі, він не міг себе нюхати». Страх власного запаху виганяє Гренуя з його сховища).

-       Що йому принесла зустріч із  маркізом – філософом Тайадом – Еспінассом? (маркіз переймався проблемою створення флюїду смерті, точніше, пошуком способу залишитися завжди молодим. Перебування у маркіза навчило Гренуя виготовляти парфуми, що дозволяли йому мати той чи інший людський запах, а під прикриттям цієї маски Гренуй міг існувати у суспільстві. Маска повинна була змусити людей полюбити його, і таким чином він міг підкорити світ шляхом привласнення чужого запаху.)

-       Чому Гренуй перетворюється на вбивцю? Як розкривається детективна інтрига в романі? (Гренуй залишає маркіза і прямує в місто парфумерів Грас. Там він навчається добувати аромат з квітів, а потім пробує видобувати його з живих істот, аби привласнити собі їхній запах. Головним завданням Гренуя є оволодіння ароматами, які притаманні молоденьким незайманим дівчаткам. Він їх вбиває, а запах прагне увічнити у парфумах, аби вони стали його запахом. Збираючи досконалі аромати дівчат, він убиває 25 красунь. Після вбивства графської красуні Лаури Антуан Ріші Гренуя було заарештовано. Відбувся суд, і він отримав вирок смерті.)

-       Назвіть причини, які штовхнули героя на злочин.

(За текстом: “..Гренуй уперше в житті не повірив своєму нюхові… йому потрібна була тільки мить, щоб переконатися навіч, а потім відвертіше віддатися насолоді свого нюху…”

“Він відчув, що ця дівчина — людина… нюхав усе це з величезним блаженством. Iї піт пахнув свіжим морським вітром, масне волосся — солодко, мов горіхова олія, її стать — як букет водяних лілій, шкіра — ніби абрикосовий цвіт… А поєднання всіх цих складників … було справжньою красою”.

“Гренуй зрозумів: якщо він не заволодіє цим ароматом, його життя не матиме більше сенсу”.)

-  Яка з причин найважливіша? (“Гренуй уже не відходив від того, що, як йому здавалося, розпізнав і обрав напрямком своєї долі. Він збагнув, чому так уперто й затято тримався за життя: він повинен стати творцем запахів. І неабияким. А найвизначнішим парфумером усіх часів”. Перед нами викристалізовується “геніальна потвора”.)

-       Чи розумів Гренуй, що коїть зло? (Зосереджений на створенні досконалого аромату, з одного боку, і позбавлений здатності до моральних рефлексій, з іншого, герой вбачає у вбивствах лише одну з ланок ланцюга «професійних операцій». Для нього не існує порушеного Ф. Достоєвським питання про те, чи варта світова гармонія сльозинки однієї дитини.)

-       Що сталося після того, як його заарештували. Опишіть день страти? (День страти обернувся на його тріумф. Кілька крапель магічних парфумів змушують юрбу, яка зібралася роздерти Гренуя, не тільки виправдати, а й схилитися перед вбивцею! Кожному він уявляється тим ідеалом, який був у свідомості кожного. «Людина в голубій куртці постала перед усіма найчудовішою, найпривабливішою і найдосконалішою істотою, яку вони могли тільки собі уявити». Страта злочинця перетворюється у вакханалію. І навіть батько Лаури обіймає вбивцю доньки. Ніхто не може протиставитися абсолютному аромату Гренуєвих парфумів. Але що для нього ця влада над світом, коли він не має і не може мати власного запаху. Гренуй  може вселити любов до себе, але він знає, що це любов не до нього, як до людини, це  - любов до чарівного аромату, яким він скористався. А він не може викликати навіть ненависті до себе, тому що  його особистість захована під чужим ароматом.)

-       Як закінчується твір? (З Грасу Гренуй іде  з флаконом парфумів, які можуть дати йому владу над усім світом, і з відчуттям, що його життя не має ніякого сенсу. Дочекавшись темряви, він з’являється на цвинтарі, обприскавши себе магічними духами перед розбійниками, і ті розривають Гренуя на шматки і з’їдають його, дивуючись після цього нападу з власного канібалізму.)

Проблемна ситуація

-       Чому Патрік Зюскінд не залишає свого героя живим? У чому значення натуралістичного опису смерті героя? (учні відповідають)

-          Головний герой повісті П. Зюскінда «Запахи» Гренуй має своїх літературних прототипів. Яких?

(Учні наводять приклади. Сам образ Гренуя викликає асоціації з «малюком Цахесом» Гофмана, аморальною  потворою, яка привласнювала собі чужі заслуги й чесноти.

Головний герой, як і гетевський Фауст, готовий на все заради втілення своєї мети.

Історія виховання Гренуя нагадує історії, описані в романах  Ч. Діккенса (герой – байстрюк – сирота, дитинство в притулку, знущання у підмайстернях тощо).  

Гренуй як і Чіполла Т.Манна прагне до містичної влади над натовпом.

Порівняння його  з кліщем перегукується з метафорою перетворення на комаху героя Ф. Кафки.

П. Зюскінд називає свого героя «бацилою», що перегукується з невмирущою бацилою чуми в однойменному романі А. Камю.)  

Слово вчителя

Патрік Зюскінд намагається підвести своїх читачів до висновку, що в будь-які часи повагу викликає тільки та людина, яка розуміє, заради чого вона живе, знає, в чому сенс людського буття. І Ернст Гофман, і Томас Манн, і Альберт Камю, і Віктор Гюго, і багато інших письменників наголошують на високому сенсі людського буття, стверджують, що людина мусить бути гідною своєї щасливої долі, постійно збагачуватися духовно. Тільки духовне збагачення робить людину людиною, а не знеособленою істотою.

Отже, визначені типологічні подібності, що існують між художніми творами митців, які жили в різні часи і належали до різних культур, свідчать про важливість проблем, що їх порушує автор роману «Запахи»: роль і місце літератури у розвитку суспільства, призначення митця, сенс людського буття, проблема знедуховлення людства.

Паралелей із твором письменника можна навести чимало. Та всі вони підкреслюють істинність думки, яку  висловив ще на початку XIX ст. Олександр Пушкін, що геній і лиходійство несумісні.

-       Чи згодні ви з цією думкою? Як розв’язується дана проблема у романі «Запахи»?

-       Чому тріумф генія обертається на його поразку? У чому поразка головного героя?  (Образом Гренуя П. Зюскінд узявся довести, що геній і злочин – речі сумісні. Він підводить читача до думки про те, що сила генія може бути творчою, або руйнівною  залежно від того, що супроводжує його – любов чи ненависть. Якщо геній обирає шлях зла, безмірна сила його таланту знищує його самого й не залишає нічого корисного для світу.)

Коментар учителя

Поразка головного героя полягає ще й у тому, що він так і не спромігся привласнити собі створений ним аромат, а відтак - стати природним, а не штучним «джерелом досконалості», не спромігся стати «Великим Імператором».

-        З ким у Вас асоціюється образ Гренуя? (Наполеон, Сталін, Гітлер)

-    Що є спільного між Гренуєм та «злими геніями»,  які відіграли вагому роль в історії людства? А що його від них відрізняє?

Слово вчителя

В образі Гренуя П. Зюскінд зобразив художника, митця XX ст., який перебуває у захопленні від свого генія і бажає владарювати світом. Це особливий тип мислення героя, який ідеєю свого життя обирає мрію створити досконалість, але при цьому переступити через «людяність».

Запитання для дискусії:

-       Чи вважаєте ви Гренуя генієм? А автора?

-       П. Зюскінд вважає, що "написати такий роман жахливо", і він більше не буде цього робити.  Чому»?  (письменник досліджує глибини людської душі, можливо, хворої. Історія Жана-Батиста Гренуя сприймається як застереження: вакуум людської любові, нестача родинного тепла народжує аномалію.)

Повідомлення вчителя:

У вересні 2006 року берлінському філіалі французького торгового дому "Галері Лафайетт" представили колекцію парфумів відомого французького кутюр'є і парфумера Тьєррі Мюглера (Thierry Mugler). На створення ароматів його надихнув роман Патріка Зюскінда, "Парфумер" .

У шкатулці з червоного оксамиту - 15 маленьких флакончиків з есенціями. Кожна з них створена за мотивами одного з розділів твору. Серед них є "запах діви - "Virgin N1" з восьмого розділу книги, "запах Парижа XVIII століття - "Paris 1738" з сьомого, "Baby" і нарешті "Aura" - флакончик цього аромату за розміром трохи більший. Саме він завершеє всю колекцію Мюглера за мотивами Зюскінда. Презентація була приурочена до світової прем'єри фільму.

Мала надзвичайний успіх і екранізація роману (режисер Том Тиквер) «Парфумер». Один з організаторів мюнхенської прем'єри фільму поділився, що була навіть ідея розбризкувати в залі під час перегляду відповідні есенції, але Тиквер рішуче відмовився від такої пропозиції. З моменту виходу роману в світ, автор відмовив кільком режисерам у дозволі на кінопостановку, і поступився лише своєму другові продюсеру Бернду Айхінгером.

У 2008 році вийшла рок-опера «Парфумер» (музика Ігоря Демаріна, лібрето Юрія Рибчинського). Оповідають про головного героя книги пісні Scentless Apprentice (Підмайстер без аромату) американської рок-групи Nirvana та «Історія одного вбивці» з альбому Фенікс російської рок-групи Арія (2011 р.).

Проблемне запитання

-        У чому ж така популярність роману? (учні відповідають)

Домашнім завданням було переглянути екранізацію роману.

-        Яке враження отримали?

-        Уявіть себе режисерами фільму. Якою б  була ваша постановка?

-        Що змінили б? Чому?

ІV. Узагальнення і систематизація знань

1.      Чи була для вас несподіваною розв’язка роману?

2.      Яка внутрішня логіка визначила долю Гренуя?

3.      Чому він був приречений на провал? (Чарівні духи дали йому владу над натовпом, але то була влада не «надлюдини», а штукаря-ілюзіоніста, самозванця-диктатора, який тільки розтліває й руйнує людські душі, чиє правління обмежене кількістю крапель духів у флаконі.)

4.      Хто такий Жан Батіст Гренуй? Геній чи моральна потвора, божевільна людина чи холоднокровний стратег, вигнанець суспільства чи його майбутній володар?

  V. Домашнє завдання

Написати твір на одну із тем: «Тріумф і поразка геніального парфумера»,  «Хто володіє запахами, той володіє серцями людей», «Чи потрібні людям філософський камінь, еліксир життя, приворотне зілля, чарівна паличка, щоб досягти щастя?»

 VІ. Підведення підсумків уроку. Оцінювання