Для учнів

Цікаві факти із життя зарубіжних письменників
Алкман

Перший відомий у світі давньогрецький дорійський ліричний поет, який складав пісні для хору.

Алкман народився в Мессі (Лаконіка), походив від батьків-рабів родом із Сард у Лідії.

Алкман жив і працював у Спарті, де був керівником хорів, для яких складав мелодії, слова і розробляв танцювальні рухи під піснюТам йому встановили пам'ятник і глибоко шанували протягом століть. Могила Алкмана знаходиться в Спарті поряд з могилою Єлени Троянської.

Олександрійські вчені зібрали пісні Алкмана у 6 книг. Від більшості віршів збереглися лише короткі уривки, (бл. 100 рядків) папірусні уривки, що містить парфеній (пісню для дівочого хору).

У стародавності високо цінували любовні вірші Алкмана, фрагменти яких дійшли до нашого часу, крім того, йому належить ряд застільних пісень.

Ганс Крістіан Андерсен

У ранньому дитинстві Ганс Крістіан був замкнутим хлопчиком з великими блакитними очима. Він сидів у кутку і займався своєю улюбленою грою — ляльковим театром. Це захоплення він зберіг і в юності.

З дитинства майбутній письменник виявляв схильність до мріяння і письменництва, часто влаштовував імпровізовані домашні спектаклі, що викликали сміх і знущання дітей. У 1816 помер батько Ганса Крістіана, і хлопчикові довелося самому заробляти собі на прожиття. Він був підмайстром спершу в ткача, потім у кравця, працював на сигаретній фабриці. У 1819, купивши перші чоботи на зароблені гроші, Ганс Крістіан відправився у Копенгаген. Там він вивчав літературу, данську, німецьку і латинську мови, відвідував уроки у балетній школі.

 Колись віщунка напророкувала хлопцю славетну долю. Коли через 50 років  Андерсен повернувся до рідного містечка, його чекав не лише розкішний феєрверк, а й прижиттєвий пам'ятник. Земляки проголосили його почесним громадянином Оденсе, а у світі, здавалося, не було мови, на яку б не переклали його казки.

За видатний внесок у дитячу літературу найкращим письменникам і художникам-ілюстраторам дитячої книги вручають премію імені Г. К. Андерсена. Лауреатів оголошують один раз на два роки. Премія вручається 2 квітня, в день народження видатного данського казкаря Ганса Крістіана Андерсена. Для авторів дитячої літератури премія Андерсена є найпрестижнішою міжнародною нагородою. Часто її називають Малою Нобелівською премією.

Джордж Гордон Байрон

За спогадами сучасників поета, Байрон мав привабливу зовнішність. Як свідчить Едвард Трелоні, «у зовнішності Байрона втілилася ідеальна норма, якою природа нагороджує генія.

Єдиною фізичною вадою Байрона була вроджена кульгавість. Намагаючись виправити свою фізичну ваду, Байрон серйозно займався спортом, став стрілком, боксером, наїзником, плавцем. Байрон легко міг проплисти 5 миль (9 км). В 1809 р. він переплив гирло річки Тахо, наперекір стрімкій течії під час океанського припливу. В 1810 р. за годину і десять хвилин переплив протоку Дарданелли (шириною понад 4 км). Італійці називали його «англійцем-рибою» після того, як Байрон здобув перемогу під час змагань у Венеції в 1818 p., протримавшись на воді чотири години двадцять хвилин і здолавши відстань у кілька миль.

 Фізично загартований і сильний, Байрон, однак, був напрочуд примхливим щодо своєї зовнішності й здоров'я. Знаючи за собою схильність до повноти, він виснажував себе постійними дієтами, ліками, часто жив надголодь.

 В січні 1822 р. померла теща Байрона, леді Ноел, яка залишила йому спадок у 600 фунтів, за умови, що він додасть до своїх імен Джордж Гордон ім'я Ноел. Поет залюбки підписував свої особисті листи «Н. Б.» (Ноел Байрон), що асоціювалося для нього з ініціалами Наполеона Бонапарта.

Мацуо Басьо

Справжнє ім'я поета - Мацуо Мунефуса. Басьо - літературний псевдонім.

Басьо народився в сім’ї дрібного самурая. Він був учителем каліграфії - мистецтва, яке в Японії дуже цінували.

У 1677 р. Басьо стає професійним учителем поезії, але його учні були небагаті.

Лише один з них, Сампу, син багатого купця, зміг по-справжньому допомогти своєму наставнику. Він подарував Басьо маленький будиночок біля невеликого ставка, на березі його були висаджені бананові пальми (басьо).

Поезія Басьо - літопис його життя. Значна частина віршів Басьо - плоди його роздумів у дорозі. Багато віршів присвячені померлим друзям.

Роберт Бернс

У 1765 р. батько взяв у оренду ферму Маунт Оліфант, і Роберт з 12 років наймитував як дорослий працівник, не доїдав і перенапружував серце.

Повсякденна зайнятість змушувала Бернса займатися поезією у прервах між основною работою.

Останні роки він провів у нужді і за тиждень до смерті ледь не потрапив до боргової в’язниці.

У 1780 р. Бернс та друзі організували веселий «Клуб холостяків», а 1781 р. він вступає в масонську ложу.

25 січня шотландці називаюти Burns supper — національним святом.

Цей день відмічається прихильниками творчості поета в усьому світі.

Рей Бредбері

Бредбері не користується комп'ютером, а свої тексти набирає старою друкарською машинкою. Бредбері не водить автомобіль. Про себе іронічно каже, що сучасні технічні досягнення викликають у нього паніку.

Живе в невеликому будинку, перевантаженому книжками. Може читати тексти з монітору комп'ютера, але віддає перевагу книзі.

Письменник став інвалідом і пересувається по домівці у інвалідному візку.

Підсумовуючи себе як особистість, Бредбері порівняв себе з гранатом, наповненим зернами ідей для творчості- зернами книжок, зернами віршів, зернами п'єс.

Систематичні знання він здобуває відвідинами бібліотек: «Мене виростили бібліотеки. Я не вірю у коледжі та університети. Я вірю у бібліотеки, бо більшість студентів не мають достатньо грошей [на освіту]. Коли я завершив школу, тривала Депресія й грошей не було. Я не міг відвідувати коледж, а тому проводив у бібліотеці три дні щотижня впродовж 10 років.»

Жуль Верн

Відома українська письменниця Марко Вовчок була особисто знайома з Жулем Верном, котрий передав їй виняткове право перекладу його творів російською мовою.

Жуль Верн багато подорожував. Він  відвідав Шотландію, Скандинавію,  США та побував на Ніагарському водоспаді. На власній яхті «Сен-Мішель-III він двічі обійшов Середземне море, відвідав Португалію, Італію, Гібралтар, Північну Африку, а в Римі Папа Лев XIII благословив його і його книги.

Після смерті Жуля Верна залишилася його картотека, що містить понад 20 000 зошитів з відомостями з усіх галузей людських знань.

Із 108 наукових передбачень письменника-провидця на сьогодні не справдилось лише 10!

Спершу Жуль Верн уявляв капітана Немо поляком, що шукав можливостей помститися Росії після жорстокого придушення польського повстання 1863 року.

Перший електричний підводний човен, побудований у 1886 році двома англійцями, було названо «Наутілусом» на честь вернівського судна. Перший атомний підводний човен, спущений на воду в 1955, також називався «Наутілус».

Коли на Землю було вперше передано фотографії зворотної сторони Місяця, одному з «потойбічних» місячних кратерів було присвоєне ім'я «Жуль Верн». Кратер Жуль Верн примикає до Моря Мрії…

Згідно з даними ЮНЕСКО, за кількістю перекладів мовами народів світу книги Жуля Верна займають третє місце, поступаючись лише творам сценаристів студії Уолта Діснея і книгам Агати Крісті.

В 2005 році з нагоди 100-річчя зі дня смерті Жуля Верна у Франції було випущено серію срібних монет номіналом 1,5 євро:

В березні 2008 року на орбіту було виведено перший безпілотний вантажний корабель, створений Європейським космічним агентством. Його назва «Жуль Верн».

Вольтер

Прізвище «Вольтер» письменник почав використовувати після шаленого успіху своєї трагедії «Едіп» (1719). Прізвище Вольтер (Voltaire) по суті є псевдонімом, створеним за допомогою анаграми (перестановки і додавання літер у словах) справжнього прізвища письменника: Arouet le j(eune) — Аруе молодший.

Величезний талант поєднувався у Вольтера з неймовірною працьовитістю і невичерпною енергією. Він працював так, ніби дуже поспішав і боявся, що не встигне зробити якусь справу. Робочий день Вольтера тривав від 18 до 20 годин. Ночами він часто вставав, будив секретаря і диктував йому, або ж писав сам. На столику біля його ліжка завжди лежали підготовлені для роботи пера і папір. Диктуючи драму або віршові рядки трагедії, він поводився немов одержимий. «Для того, щоб писати вірші, треба мати всередині чорта», — говорив Вольтер.

Вольтер був людиною широких і різнобічних інтересів. Своє помешкання в маєтку Ферней на франко-швейцарському кордоні, де Вольтер провів близько 20-ти років, він перетворив, за його власними словами, на маленьке королівство, в якому приймав гостей з усієї Європи. Звідси Вольтер вів і своє знамените листування. До його кореспондентів належали прусський король Фрідріх II, російська імператриця Катерина II, польський король Станіслав Август Понятовський, шведський король Густав III, данський король Хрістіан VII. Лише один Людовік XV вороже ставився до найвеличнішого зі своїх співвітчизників. Після смерті Вольтера палка шанувальниця його творчості російська імператриця Катерина II викупила його бібліотеку — 6902 томи книг і 20 томів рукописів.

Вольтер критикував усе і всіх, але особливо нещадній критиці він  піддавав релігію. «Як ви ставитесь до Бога?» — запитали одного разу Вольтера. «Ми вітаємось, але не розмовляємо», — відповів письменник. При цьому Вольтер не був атеїстом і існування Бога не тільки визнавав, але й намагався науково довести. Саме Вольтерові належать знамениті вислови: «Вірити в Бога неможливо, не вірити в нього — абсурдно»; «Якби Бога не існувало, його потрібно було б вигадати ». На відміну від офіційної церкви Вольтер вважав, що Бог створив усесвіт, але від подальшого втручання у його справи усунувся. Таку філософію називають деїзмом, і вона вчить, що пізнати Бога можна лише за допомогою розуму, а не віри.

Перед самою смертю «старий грішник» усе ж виявив побажання, аби його поховали за церковним обрядом. Священики категорично відмовились виконати останнє прохання письменника. Родич Вольтера абат Міньйо помістив тіло померлого Вольтера у свою карету, надав йому пози людини, що спить, і в такому вигляді, через жандармські пости, перевіз у Шампань, у своє абатство Селльєр, де письменника і поховали. Прах Вольтера було перепоховано 1791 р., під час Французької революції, в Парижі, в церкві Святої Женев'єви — Пантеоні великих людей Франції. Але на цьому посмертні поневіряння письменника не скінчились. Під час так званої реставрації монархії у Франції (1814—1815) група фанатично налаштованих католиків викрала тіло письменника і знищила його в ямі з негашеним вапном. Труна Вольтера нині зберігається в Пантеоні, а урна з його серцем — в Національній бібліотеці Парижа. На ній написано: «Серце моє тут, а дух мій скрізь».

Йоганн Вольфґанґ фон Ґете

Цілком серйозно ставлячись до астрології, Гете вважав, що його народження відбулося за вдалого розташування зірок на небі. Він вірив, що доля людини наперед визначена, і, розпочинаючи якусь справу, незмінно звірявся з астрологічним прогнозом. В юнацькі роки Гете серйозно захоплювався окультною філософією і вивчав, подібно до свого Фауста, середньовічні трактати з алхімії.

У Гете було надзвичайно слабке здоров'я. У 19 років у нього сталася кровотеча з легень, а в 21 рік він мав настільки ослаблену нервову систему, що будь-який, навіть найелабший звук викликав у нього напади роздратування. Неймовірними зусиллями волі Гете зумів побороти всі свої недуги. Щоб позбутися хронічних головних болей і страху висоти, він змушував себе підніматися на високу дзвіницю. Він відвідував лікарні і спостерігав хірургічні операції, щоб зміцнити свою психіку. А для того, аби здолати своє несприйняття шуму, Гете з військовою частиною йшов через усе місто під гуркіт солдатських барабанів. Саме надзвичайна сила волі та дисциплінованість духу дозволили Гете, який усе життя страждав на сухоти, всупереч усім лікарським прогнозам, дожити майже до 83 років.

За словами німецького поета Генріха Гейне, зовнішність Гете «була так само значущою, як слово в його творах, і постать була так само гармонійною, світлою, радісною, шляхетною, пропорційною, і по ньому, як по античній статуї, можна було вивчати грецьке мистецтво. Очі були спокійні, як погляд божества... Час укрив його голову снігом, але не зміг схилити її. Він продовжував тримати  її гордо й високо, а коли говорив, то здавалося, що йому дана можливість пальцем вказувати небесним зорям шлях, яким вони мають рухатися».

Брати Грімм

Брати Грімм зображені на купюре в 1000 западногерманских марок.

Якоб почав спеціалізуватися в історії та структурі німецької мови. Описані їм відносини між словами стали відомі як закон Грімм.

В 1808 году, после смерти матери, Якоб стал частным библиотекарем короля Бонапарта.

На півночі Германії в місті Бремен є пам’ятник чотирьом героям казки «Бременські музиканти», збудований з бронзи у 1953 році. Також цим героям встановлені пам’ятники в містах  Сочі, Рига, Відуклє.

Загальна кількість казок написаних братами Грімм досягає числа 200.

Батьківщиною німецької «Червоної Шапочки» є місто Швальм. Саме тут брати Грімм записали цю казку. В місті Швальм є пам’ятник Червоній Шапочці та Сірому Вовку. А іще тут є дуже цікава традиція: всі дівчата на свята носять червоні шапочки, а юнки - маски вовків.

В центрі Германії між містами Касселем та Геттінгеном знаходиться ліс Рейнхорд. В цьому лісі знаходиться замок Забабург, який був збудований ще в 1334 р. Саме тут брати Грімм записали казку «Спляча красня». Сьогодні тут знаходиться  театр, отель та церкова, де можуть повінчатися закохані. Весною та влітку гостей замку зустрічають герої казки – Спляча красня та Принц. А навколо замку росте справжня колюча шипшина!

Ернст Теодор Амадей Гофман

Це був третій син. Але діти не змогли зміцнити сім’ю і в 1779 році шлюб розпався. Батьки поділили дітей між собою і роз’їхалися. Трирічний Ернест залишився з матір’ю, яка переїхала до батьків в дім Дюрерів. Вона весь час хворіла, тому вихованням сина не займалася. Гофман ріс майже сиротою.  В домі Дюрерів він прожив близько 20 років.

В 12 років хлопчик вільно грав на органі, скрипці, арфі і гітарі. В 1792 році Гофман закінчує школу. Він не може визначитися: стати йому художником чи музикантом?

Але  сім’я переконує його в необхідності юридичної освіти.

В 16 років Гофман вступив на юридичний факультет кенігсберзького університету Альбертина.

Ернест відмінно навчається, це при тому, що він одночасно створює музику, малює, пише, багато читає, дає уроки музики, успішно закінчує університет і стає судовим слідчим при кенігсберзькому окружному управлінні. Вдень він добросовісний німецький працівник, ночі і вихідні він присвячує улюбленим   музикальним, художнім, літературним інтересам. Цей розлад в потребах душі і матеріальна необхідність в надійній роботі юриста стане трагедією в житті Гофмана і знайде відображення в його творах.

У1802р. Гофман обвінчався  з польською дворянкою Марією Михаліною Тшциньською. Для цього йому довелося прийняти католицтво( раніше був протестантом) . Все життя Миша ( так він ласкаво називав її ) буде допомагати йому—просто, не романтично, і завжди прощати своєму талановитому Ернсту його пригоди, і не покине його навіть в самий тяжкий час. Вона буде прекрасною господинею і вірною супутницею життя. Гофман прожив з нею 20 років. Завдяки її підтримці він отримав стабільність, хоча вона і не змогла повністю заспокоїти демонів свого чоловіка і відволікти його від алкогольної залежності .

У Варшаві Гофман досягає популярності: ставляться його опери, він диригує власними творами, проектує сценічні декорації. Він починає думати, щоб залишити ненависну юриспруденцію і заробляти на життя музикою. Але у1806 р. Варшаву зайняли війська Наполеона. Всіх пруських чиновників поставили перед вибором: або присягнути на вірність французам, або залишити Варшаву протягом 8 діб. Під час переїзду перекинулась поштова карета і загинула донька Цецілія, якій було лише рік. Михалина отримала серйозну травму голови.

Гофман серед ночі приходив додому й сідав писати. Жахи, створювані його уявою, іноді наводили страх на нього самого. Тоді він будив дружину, яка сідала коло його письмового столу з панчохою, яку плела, а в певну годину, якщо це був робочий день, письменник уже сидів у суді і ретельно працював.

Володар Бліх”, остання книга Гофмана,  стала причиною судової справи над письменником. Його було звинувачено в розголошенні державної таємниці.

Микола Гоголь

У 1821—1828  у Ніжинській гімназії вищих наук Микола Васильович вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших.  Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль». Учасник цього спектаклю К. Базилі, пізніше відомий публіцист і дипломат, згадував: «… Я бачив цю п'єсу і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової, як її зіграв 16-літній Гоголь».

Микола Васильович панічно боявся потойбічного світу та смерті. Однак, подібно до метелика, що летить на вогонь, письменник у своїх роботах знову і знову повертався до містичних тем, створюючи „Мертві душі”, „Вечори на хуторі поблизу Диканьки”, повісті „Ніс”, „Вій” та „Портрет”. Будучи глибоко релігійною людиною, Гоголь залишається і неперевершеним містиком. Чому? Можливо тому, що знав про потойбічний світ більше за інших? Говорячи словами його ж героя: „Тому далеко ходити не треба, в кого чорт за плечима”. Перебуваючи в центрі уваги літературних кіл Росії, він жив загадковим життям

У смерті Гоголя таємниць не менше, ніж було під час життя. І досі незрозуміло, чому абсолютно здоровий 43-річний чоловік помирає. Однак, і на тому таємниці не закінчуються. Спочатку Гоголя поховали на кладовищі Свято-Данилівського монастиря, а у 1931 році останки письменника були перепоховані на Новодєвічьєм кладовищі. Гоголь панічно боявся, що його поховають під час летаргічного сну, тому заповідав, поховати його лише тоді, коли на тілі стануть чітко помітні сліди розкладання. Його заповіт не виконали. Коли ж під час перепоховання, гріб відкрили, голова Гоголя була повернена набік, що свідчить про те, що тіло письменника рухалось. Якщо ж вірити письменнику Лідіну, який був присутній під час ексгумації покійного, то голови Гоголя у труні взагалі не було.

На Новодєвічьєму кладовищі похований ще один письменник - Михайло Булгаков. Його життя та творчість, так само як життя та творчість Гоголя, були овіяні таємницями. На могилі Булгакова стоіть камінь. Це саме той надгробний камінь, що колись слугував основою для хреста на могилі Гоголя. Друзі Гоголя, Аксакови, привезли схожий по формі на Голгофу камінь з берегів Чорного моря. Під час перепоховання Гоголя камінь та хрест зникли. Його випадково знайшла вдова Булгакова. Камінь очікував свого часу, лежачи у коморі гранильників. Дружина Булгакова встановила його на могилі чоловіка. Виходить, Булгаков прийняв від Гоголя естафету не тільки у житті, а й у смерті.

ГОМЕР

В античності Гомеру приписувалося авторство й інших творів.

Про самого Гомера та про його життя ми не маємо жодних достовірних свідчень.

В античності було відомо дев'ять більш-менш докладних життєписів Гомера, що не становлять однак істотного інтересу, тому, що всі вони є вигадками граматистів часів римського імператора Октавіана Августа.

Так само мало значення мають збережені численні зображення Гомера, погруддя, які зображують поета в умовно ідеалізованій формі, у вигляді сліпого старця.

Ні місця, ні часу народження Гомера антична традиція так само не знала. Багато міст змагалися за право зватися батьківщиною поета, серед них Кума, Смірна, Хіос, Колофон, Пафос, Аргос, Афіни.

Так само античні хронографи розходяться й у датах життя Гомера; одні грецькі письменники відносили до епохи Троянської війни, що нібито мала місце від 1194—1184 до н. е., датували різними іншими міфологічними подіями від 1130 до 910, Геродот вважав, що Гомер жив у середині IX ст. до н.е, історик Ефор відносив до епохи спартанського легендарного законодавця Лікурга, Феопомп до часів вторгнення кіммерійців.

 Сучасні вчені схильні відносити його діяльність до VIII або навіть VII ст. до н. е., зазначаючи як основне місце його перебування Хіос або який-небудь інший регіон Іонії на узбережжі Малої Азії.

Сукупність проблем, зв'язаних із з'ясуванням виникнення гомерівських поем, відношення до авторства Гомера, їх подальшого формування і взаємин — становить зміст так званого «Гомерівського питання».

Віктор-Марі Гюґо

Якось Віктор Гюго відправився до Пруссії.

- Чим ви займаєтеся? - Запитав у нього жандарм, заповнюючи анкету. - Пишу. - Я питаю, чим ви заробляєте на кошти для проживання? - Пером. - Так і запишемо: «Гюго. Торговець пір'ям».

Данте

У червні 2008 року через майже 690 років після смерті великого Данте влада Флоренції скасувала своє рішення про його вигнання з рідного міста. За це проголосували 19 членів Флорентійської міськради, а п'ятеро висловилися проти. Мер міста Леонардо Доменічі повідомив, що ануляцію вердикту щодо Данте буде проведено під час урочистої церемонії. На ній великий флорентієць буде удостоєний найвищої нагороди міста.

Критики рішення влади Флоренції називають ідею реабілітації Данте дешевим трюком, який має на меті виключно привабити до міста побільше туристів, й відмічають, що якби літератору дозволили повернутися до рідного міста, то він, можливо, ніколи б не написав свої найкращі твори.

Антропологи із університетів Пізи і Болоньї по крупинках збирали всі свідоцтва, які дійшли до нашого часу, про зовнішність поета, малюнки і гравюри, а також заміри и фотографії кісток, зроблені в 1921 році професором Фрасетто. Тоді єдиний раз влада Равенни дозволила ученим відкрити могилу Данте.

 На трьохмірному комп’ютерному зображенні з’явилася людина зовсім не відштовхуючої  зовнішності. Джорджіо Группіоні, антрополог із університету Болоньї писав: "Данте, звичайно, не можна назвати красивим чоловіком, але риси його обличчя були набагато мякіші, ніж вважали  раніше. Підборіддя було виступаючим, але не гострим, а очі – великі, але не на викаті, ніс зовсім не римський".

Джеймс Джойс

У 1907 році Джойс познайомився з Шмітцем, студентом – євреєм. Вони  стали близькими приятелями та критиками творчості одне одного. Саме він і став моделлю для Леопольда Блума — майже усю інформацію стосовно іудаїзму, яка є у романі, Джойс отримав від Шмітца.

У Трієсті у Джойса вперше почались проблеми з зором, які переслідуватимуть його до кінця життя і спричинять десятки хірургічних операцій.

Роман «Улісс» був визнаний як № 1 в списку 100 найкращих романів 20 століття англійською мовою за версією видавництва Modern Library

16 червня в історії світової літератури — дата непроста. Саме у цей день відбувається дія роману, який став найвпливовішим твором 20 століття — роману Джеймса Джойса «Улісс». Саме 16 червня 1904 року Джойс та Беккет, після неабиякої пиятики, пройшлися дублінським маршрутом Блума — головного героя «Улісса».

Книги з першого тиражу романа «Улісс» є найдорожчим друкарськими виданнями двадцятого століття. Ціна на них починалася від 100 тисяч фунтів (175 тисяч доларів), (дослідження букіністичних магазинів і аукціонів журналом «Book & Magazine Collector»). Перше видання «Улісса» було віддруковане в Парижі в 1922 році. Його тираж склав всього тисячу екземплярів. Сто з них Джойс підписав власноручно. У 2004 році один з паризьких томів з автографом письменника був проданий на аукціоні Sotheby's в Нью-Йорку за 288 тисяч доларів (160 тисяч фунтів).

Даніель Дефо

У продовженні роману про Робінзона Крузо, яке недостатньо відомо російськомовному читачеві, Дефо описав його пригоди у Великій Тартар і державах, розташованих на її землях, - Китайської і Російської імперії (Московії), а також побут та звичаї населяють її народів - китайців, татар і росіян (сибірських) козаків.

Засновник і керівник британської розвідки і контррозвідки в 1709-1713 роках.

Чарлз Діккенс

У Діккенса незвичне прізвище. Слово Dickens використовується в ангійських вигуках на кшталт What the Dickens! як евфемізм чорта, дідька, біса. Фразу What the Dickens! можна перекласти українською як: «Якого дідька!».

Іноді Діккенс використовував псевдонім Боз. Так жартома називали молодшого брата письменника Оґаста на честь героя популярного тоді роману «Вікарій Вейксфілда» Олівера Ґолдсміта, Мойсея. Вимовлене в ніс Moses, звучить майже, як Boses.

У травні 1846 до Діккенса звернулася багата спадкоємниця родини банкірів Анджела Бердетт-Кауттс з планом будинку для жінок, що опустилися на дно. За її задумом цей заклад повинен був відрізнятися інших закладів такого роду, де панував жорсткий режим, тим, що в ньому жінок учили б читати, писати й виконувати домашні роботи, що допомогло б їм повернутися в суспільство. Відмовляючись спочатку, Діккенс усе ж організував будинок під назвою Уранія-котедж у Шефердс-Буш. Багато з тих жінок стали праобразами персонажів його книг.

Діккенс розповідав про те, що кожне слово, перш ніж перейти на папір, спочатку їм виразно чулося, а персонажі його постійно перебували поруч і спілкувалися з них. Працюючи над «Крамниця старожитностей», письменник не міг спокійно ні їсти, ні спати: маленька Нелл постійно крутилася під ногами, вимагала до себе уваги.

У своєму заповіті Діккенс зазначив, щоб на його честь не споруджували жодного меморіалу. Єдиний бронзовий пам'ятник натуральної величини, відлитий у 1891 Френсісом Едвіном Елвеллом, стоїть у Кларк-парку в місті Спрюс-Гілл, Пенсильванія, США.

Федір Достоєвський

1849 рік -  Достоєвський як член гуртка Петрашевського був заарештований і ув'язнений у Петропавлівській фортеці, згодом засуджений до страти. 22 грудня 1849 року на Семенівському плацу в Петербурзі над Петрашевцями здійснили обряд підготовки до страти, і лише в останню хвилину їм повідомили остаточний присуд. Достоєвського засудили до чотирьох років каторжних робіт і вічну солдатчину.

Один із засуджених до страти, Григор'єв, зійшов з розуму. Відчуття, які він міг відчувати перед стратою,  Достоєвський передав словами князя Мишкіна в одному з монологів у романі «Ідіот»: “Життя – дар, життя – щастя, кожна хвилина могла бути епохою щастя... Адже був я сьогодні у смерті три чверті години, прожив з цією думкою, дійшов останньої миті й тепер ще раз живу!”

На каторзі письменник провів десять років, із них чотири — у в'язничних кайданах і ще шість — рядовим солдатом гарнізону поблизу монгольського кордону. Пережиті роздуми та муки він змалював у «Записках з мертвого дому» (1862), порівнявши їх зі стражданнями людини, похованої живцем і позбавленої особистості.

За час перебування в Сибіру Достоєвський одружився із вдовою відставного чиновника Марією Ісаєвою, але цей шлюб виявився нещасливим: вона померла від туберкульозу.

У 1867 році Достоєвський одружився зі своєю стенографісткою Анною Сніткіною, яка стала для нього по-справжньому близьким і відданим другом. У тому ж році, щоб позбавитися кредиторів, сім'я Достоєвських надовго виїхала до Західної Європи. Лише наприкінці 1871 року, після того, як письменникові вдалося частково сплатити борги, він зміг повернутися до Петербурга.

У Достоєвських було четверо дітей, проте двоє з них померли у ранньому дитинстві.  Донька Любов, яка народилася в Дрездені у вересні 1869 року, стала письменницею.

Зранку  28  січня  1881 року Достоєвський сказав дружині: "...Я знаю, я повинен сьогодні померти!".  В 20 годин 38 хвилин того дня Федір Михайлович Достоєвський помер.

Еміль Золя

Не зважаючи на те, що Золя закінчив ліцей Святого Луїса в Парижі, він двічі не склав іспит на ступінь бакалавра, що було передумовою для подальшої освіти

Біля двох років Золя жив у великій бідності, віддаючи в заставу свої речі і, згідно легенді, їв горобців, яких ловив через вікно на своєму горищі. Зрештою, в 1862 р. найнявся на роботу клерком.

 Золя часто зустрічався з Клодом Моне, Альфонсом Доде та Іваном Тургенєвим.

Як засновник та найзнаменитіший член натуралістичного руху, Золя опублікував декілька трактатів на мистецьку тему.

Патрик Зюскінд

Зюскінд мав не тільки природний нахил до літературної творчості, але й генетичну схильність: його батько був знайомий з родиною Томаса Манна, писав літературні тексти й працював у різних газетах.

Батько Патріка Зюскінда вів добропорядний спосіб життя і був відомий своєю гостинністю та своїми «чайними вечорами», на яких малий Патрік, розважаючи гостей, мав демонструвати своє вміння грати на піаніно. Взагалі, музична освіта відіграла, очевидно, неабияку роль у розвитку хлопчика, але залишила й травмуючі спогади.  У своїх творах вын знову й знову повертається до теми мистецтва, становлення генія і його катастрофи.

Зюскінд майже не дає інтерв’ю, не виступає на публіці і відхилив декілька нагород, які йому були присуджені за досягнення в області літератури. Він навіть не з’явився на світову презентацію екранізації його роману «Запахи» 7 вересня 2006 в Мюнхені. До того ж, майже немає зображень з Зюскіндом (офіційно в цілому світі є тільки три фотографії Зюскінда).

Редьярд Кіплінг

Кіплінг народився в Бомбеї. Своїм другим ім'ям він завдячує назві озера Редьярд, на берегах якого зустрілися його батьки. Згодом воно стало його першим ім'ям.

Коли Кіплінг повернувся в Індію, його попросили написати книгу для дітей про джунглі.Він виконав прохання. Вона була дуже популярною.Коли він знову приїхав у Англію його там зустрічали письменником.

Під час Першої світової війни загинув його єдиний син Джон. Кіплінг говорив: «Якщо є питання, чому він помер, скажіть, тому що наші батьки брехали.» Реакцією на цю трагедію стала участь Кіплінга в роботі комісії догляду за могилами невідомого солдата. Він також написав двотомну історію Ірландської гвардії, в якій служив його син. Історія була опублікована в 1923 році.

1922 р. – під час подорожі по Франції Кіплінг знайомиться з англійським королем Георгом V, який стає його другом.

20 січня 2012 року у м. Вінниця відбувся Перший "Кіплінґ фест", присвячений творчості великого англійця.

Олександр Купрін У 1909 році, після довготривалих подорожей просторами Російської імперії в пошуках сталого заробітку, Олександр Іванович Купрін разом із дружиною і маленькою донею Ксенією приїхав до Житомира. Лев Нікулін  так коментує мету приїзду письменника: «Коли він (Купрін) працював над "Ямою", прагнучи силою свого слова затаврувати одну з виразок тогочасного суспільства - проституцію, - Купрін оселився в тихому, провінційному Житомирі <...> саме тому, що тут була тиша, тут оживали враження молодості, пов'язані з Південно-Західним краем, із Волинню». В Житомирі мешкала рідна сестра О. І. Купріна Зінаїда. Тут, поруч із близькими, Олександр Іванович сподівався на душевну рівновагу, на можливість поліпшити фінансові справи. Скрутне матеріальне становище примушувало Купріна неодноразово звертатися за допомогою до Станіслава Генріховича Ната - чоловіка сестри. На першій порі Купріни жили в сестри, в провулку Кудрявцева, згодом з'їхали на квартиру домовласника  Бадаева (вулиця Хлібна, 15), про що нагадує меморіальна дошка.  У пошуках прототипів своїх героїв письменник нерідко потрапляв на далекі околиці Житомира, де його можна було побачити в якомусь дешевому шинку в товаристві простолюду. Полюбляв Олександр Іванович проводити час і в шинку єврея Піні на Соборнім майдані, де була найсмачніша в Житомирі фарширована риба. Особливою увагою письменника користувалися «злачні місця», розташовані по вулиці Чуднівській. Скупі офіційні цифри статистики свідчать, шо 1899 року в Російській імперії налічувалося ЗО тисяч повій і 2500 закладів для них. Значну кількість сюжетів для своєї творчості письменник брав безпосередньо з життя, знаходячи їх саме в трактирах, коли, підвипивши, клієнти «відкривали свою душу». Отже, Купрін до пізньої ночі занотовував численні сповіді житомирських обивателів.

Артур Конан Дойл

Велику роль в житті Конан Дойла грала його мати Мері Фолі. Від неї він успадкував свій інтерес до рицарських традицій, подвигів і пригод. Конан Дойл говорив: «Справжня любов до літератури, схильність до письменництва йде в мене, я вважаю, від матері».

Син письменника Адріан написав біографію свого батька під назвою «Справжній Конан Дойл». Він писав: «Вже сама атмосфера будинку дихала рицарським духом. Конан Дойл навчився розбиратися в гербах набагато раніше, ніж познайомився з латинським відмінюванням.»

Королівське хімічне товариство Великобританії у 2002 році нагородило Шерлока Холмса званням почесного члена. В рішенні зокрема вказано, що він успішно застосовував знання хімії для захисту законослухняних громадян від злочинців.

Коли до Конан Дойла одного разу звернулися з проханням перерахувати найкращі оповідання про Холмса, автор відібрав 12 творів:

«Скандал у Богемії», «Спілка рудих», «Пістрява стрічка», «П'ять апельсинових зерняток», «Танцюючі чоловічки», «Остання справа Холмса», «Порожній будинок», «Друга пляма», «Дияволяча нога», «Випадок в інтернаті», «Обряд будинку Месгрейвів», «Рейгетські сквайри», «Собака Баскервілів».

Іван Крилов

У 1797 Крилов зустрівся в Москві з князем С. Ф. Голіциним і виїхав до нього в село, в Україну, як вчитель дітей і секретар. До цього часу Крилов вже мав різнобічну освіту, добре грав на скрипці, знав італійський і виявився чудовим викладачем мови і словесності, майже чотири роки він прожив у селі Козацькому.

Орден Святого Володимира, за спогадами сучасників, вдягав на сюртук – вдень, на халат – ввечері і на піжаму – вночі.

Веселий норов і меткий на гостре слівце язик не підвели його і в старості. Художниця Варвара Оленіна якось стала свідком випадкової зустрічі в Петербурзі Крилова і царя Миколи Першого, що дуже любив творчість байкаря. Цар здалеку вигукнув: "Ба, ба, ба! Іване Андрійовичу, що ж ми так давно з тобою не бачилися?" Крилов, що надихався вільного повітря Козацького, весело відповів: "Я й сам, государю, так само думаю – здавалося б, поруч живемо, а так рідко бачимося". 

У Петербурзі на народні гроші поставили пам’ятник, де байкар зображений в оточенні героїв його байок

Ще при житті байкаря його творчість високо оцінили Т. Шевченко, Е. Гребінка. Його байки добре знали И. Франко, М. Старицький, Л. Глібов.

Джек Лондон

Джек Лондон був провидцем і рятувальником  Він сам по собі символ.. Згідно з даними науки соціоніки, яка досліджує психотипи людини, існує 16 соціотипів, тобто людей певної структури мислення, характеру та поведінки. Всі ці типажі вивчені й для зручності та розуміння їм присвоєні іменні позначення. Так, приміром, є соціотип Гамлета, Наполеона, Достоєвського, Гюго. Є й соціотип Джека Лондона. Це - логіко-інтуїтивний екстраверт - діяльний, небайдужий, особа, яка бореться за справедливість, готовий на подвиги Рятувальник. Ну, власне, така людина, яку Джек Лондон і описував у своїх розповідях.

Він писав не просто пригодницькі романи, повісті та оповідання - його твори описують важку долю, її виклики, з якими належить боротися простій людині. Описує автор і життя мисливців та золотошукачів. У Джека Лондона герой - це, насамперед, людина праці, робочий, суворий пролетар, оточений з усіх боків проблемами.

Цікаво, що наприкінці життя письменник захопився науковою фантастикою. Цей факт з невідомих причин майже не привертає увагу критиків та науковців, хоча в тій же "Залізній п'яті" знаменитий Джек Лондон передбачив настання епохи диктаторів та величезних соціальних потрясінь. І його твір видається ще більшою мірою пророчим, якщо врахувати той факт, що сам письменник помер ще у 1916 році.

Габриель Гарсіа Маркес

13 фраз про життя:

1.Я люблю тебе не за те, хто ти, а за те, хто я, коли я з тобою.

2. Жодна людина не заслуговує твоїх сліз, а ті, хто заслуговують, не змусять тебе плакати.

3. Тільки тому що хтось не любить тебе так, як тобі хочеться, не означає, що він не любить тебе всією душею.

4. Справжній друг - це той, хто буде тримати тебе за руку і відчувати твоє серце.

5. Найгірший спосіб сумувати за людиною - це бути з ним і розуміти, що він ніколи не буде твоїм.

6. Ніколи не переставай посміхатися, навіть коли тобі сумно, хтось може закохатися в твою посмішку.

7. Можливо, в цьому світі ти всього лише людина, але для когось ти - весь світ.

8. Не витрачай час на людину, яка не прагне провести його з тобою.

9. Можливо, Бог хоче, щоб ми зустрічали не тих людей до того, як зустрінемо ту єдину людину. Щоб, коли це трапиться, ми були вдячні.

10. Не плач, тому що це закінчилося. Посміхнися, тому що це було.

11. Завжди знайдуться люди, які заподіють тобі біль. Потрібно продовжувати вірити людям, просто бути трохи обережнішим.

12. Стань кращим і сам зрозумій, хто ти, перш ніж зустрінеш нову людину і будеш сподіватися, що він тебе зрозуміє.

13. Чи не звернеш стільки зусиль, все найкраще трапляється несподівано.

Адам Міцкевич

Батько Адама, Миколай Міцкевич, працював в Новогрудці адвокатом. У 1794 р. він брав участь в повстанні Тадеуша Костюшко. Своє відчуття національної гордості і любові до батьківщини батько прагнув передати синам, Адаму та Франтишку.

Під час літніх канікул 1818 Міцкевич познайомився з Марилею Верещак, дівчиною, чий образ він збереже в душі на протязі всього свого життя і яка стане натхненням багатьох його майбутніх творів. Не дивлячись на взаємне кохання, що виникло між молодими людьми, вони не могли бути разом: батьки Марилі були людьми заможними, і доля дівчини була визначена ще до зустрічі з поетом. Вона була заручена з графом Путкамером, за якого незабаром і вийшла заміж.Звістка про весілля була сильним ударом для Міцкевича.

За організацію і участь у підпільних товариствах у 1824 р. був висланий у віддалені губернії Польщі, а згодом у листопаді прибув до Петербургу, звідки потрапив у Одесу де працював учителем в Ришельєвському ліцеї. В Україні він залишався понад дев'ять місяців. Тут було написано більшість його сонетів.

У 1825 р. при переїзді на роботу у Москву у Харкові познайомився з відомим письменником Петром Гулаком-Артемовським, за рахунок чого вийшла балада «Пані Твардовська» українською мовою.

Найяскравішим було знайомство з видатним російським поетом Олександром Пушкіним. Після переїзду Міцкевича у квітні 1828 р. до Петербургу вони з Пушкіним стають найкращими друзями, ходять на літературні вечори, діляться враженнями про прочитані твори. Міцкевич перекладає вірші Пушкіна польською мовою.

Хоча Адам Міцкевич і вважається польським поетом, бо всі його твори написані польською мовою, однак його походження й досі точно не встановлено. Деякі автори описують його як «польсько-литовського» поета, інші ж через місце народження, освіту та дитинство вважають його білорусом.

Пам'ятник Адаму Міцкевічу в місті Львові знаходится на площі, що носить ім `я поета. Площа знаходиться в самому центрі міста Львів, вийти на неї можна з проспекту Свободи.

Гі де Мопассан

Французький письменник Гі де Мопассан був одним з тих, кого дратувала Ейфелева вежа. Тим не менш, він щодня обідав у її ресторані, пояснюючи це тим, що тут єдине місце в Парижі, звідки не видно башти.

Навколішній світ, прекрасне і огидне в ньому письменник сприймав надзвичайно гостро, він був наділений особливою емоційною вразливістю, тією глибиною сприйняття, яке, на жаль, прискорила його трагічну смерть, та про яке він писав, що завдяки йому найменше відчуття перетворюється на емоцію і, залежно від температури вітру, від запаху землі та від яскравості денного освітлення ви відчуваєте страждання, сум або радість… Але якщо нервова система несприйнятлива до болю, до екстазу, то вона передає нам лише буденні хвилювання і вульгарну вдоволеність.

Харукі Муракамі

Терміном «бата-кусай» (в перекладі «смердить маслом») японці називають все чуже і прозахідне. Літні японці цим же виразом нарекли письменника Харукі Муракамі за його прихильність до західного способу життя.

Уехав из Японии на Запад, он, прекрасно владевший английским языком, впервые в истории японской литературы начал смотреть на свою родину глазами европейца.

О. Генрі

Перше своє оповідання під  псевдонімом — «Різдвяний подарунок Діка-Свистуна», надрукованого в 1899 в «Журналі МакКлюра» він написав у в'язниці ( був звинувачений в крадіжці.)

У в'язниці працював в лазареті й писав короткі оповідання, підшукуючи собі псевдонім. Врешті-решт зупинив свій вибір на варіанті О. Генрі (ім'я відомого французького фармацевта).  Існує кілька версій того чому Вільям Сідні Портер обрав собі такий псевдонім, але остаточної відповіді немає.

Найпопулярнішою версією є: псевдонім О'Генрі письменник обрав тому, що шкільний учитель Портера не переставав захоплюватися здобутками американського фізика Джозефа Генрі, часто вигукуючи на уроках: «О, Генрі! Ти відкрив те-то і те-то…»

Проте існує й інша версія походження цього псевдо. Коли Портер закінчив школу, батько влаштував його на роботу в аптеку. Після цього Портер перепробував мільйон професій. Так, зокрема, він був і бухгалтером, і креслярем, і касиром, і репортером… Аж раптом у банку, де він працював, була виявлена недостача — і всю вину за це звалили на нього. Відбуваючи свій перший термін у криміналі міста Колумбус, він у 1899 році написав оповідання «Різдвяний подарунок Діка-Свистуна». Вирішивши сховатися за псевдонімом, він згадав, як у свої юні роки, під час роботи в аптеці, йому часто доводилося користуватись довідником Етьєна Осіана Анрі. Позичивши у відомого фармацевта ініціал одного імені й прізвище, Портер отримав псевдонім О. Генрі, під яким і став всесвітньо відомим. Що ж стосується оповідання, то воно було відразу надруковане в «М'к-Крю меґезін». Проте і це ще далеко не остаточна версія походження «О. Генрі».

Також, можливо, псевдонім О. Генрі запозичено з відомої ковбойської пісеньки «Скажи мені, о Генрі, який там вердикт?». Ще одне гіпотеза — О. Генрі — тому що Портер використав перше-ліпше прізвище, яке йому спало на думку.

Джордж Орвелл

Орвелл першим застосував термін холодна війна в есе «Ви і атомна бомба», написаному 10 жовтня 1945 року.

Видання Колгосп тварин українською мовою 1947 року - перший переклад "Колгоспу тварин" з англійської іншими мовами. Перекладач вмовив автора написати передмову і Орвелл навіть видав книгу власним коштом. Видання було призначене для українців які знаходились в окупаційній зоні армії США.

Відома формула «Двічі по два дорівнює п'яти», на яку Джордж Орвелл неодноразово робить акцент у романі-антиутопії «1984», прийшла на думку, коли він почув радянське гасло «П'ятирічку — за чотири роки!».

Його дружина була студенткою Дж. Р. Р. Толкієна.

Мілорад Павич

М.Павич викладав у багатьох європейських університетах (в Парижі, Відні, Фрайбурзі, Реґензбурзі, Белграді), переклав сербською Байрона і Пушкіна, був номінований на Нобелівську премію в галузі літератури у 2004 році.

Перший голова Товариства сербсько-української дружби.

Писати Павич почав з раннього віку і завжди вважав літературу своїм родовим покликанням — серед його родичів і предків по лінії батька були письменники, і Павич у своїх інтерв'ю віддавав їм належне.

Створив «Унікальний роман», детектив з сотнею кінцівок, що пропонує читачеві максимальну участь у вигляді порожніх сторінок, на яких кожен може дописати свій фінал.

Боявся набриднути читачеві, а,зробивши його співавтором своїх творів, зумів підкорити.

Павич змішував сон з дійсністю, не намагався робити між ними відмінностей і в цьому залишився неперевершений.

Франческо Петрарка

Батько поета, Петракко, не мав прізвища, оскільки не був шляхетного походження. В одному з документів його назвали Петраркою, звідси і пішло прізвище. Спочатку справи його процвітали, він  дружив з Данте. Але не відомо за яку провину суд Флоренції засудив батька до великого штрафу, відрубання руки і вигнання з міста.

Дитинство поет провів в домі прадіда, який був глибоко релігійною і високоосвіченою людиною. Перші вірші присвятив матері, донні Елетті.

 Коронація Данте відбулася у  Римі  8 квітня 1341 р. в парадній залі давньоримського сенату. Його було нагороджено лавровим вінком, надано римське громадянство, привілеї, пов’язані з ним та право увінчувати інших.

У 1351 р. уряд Флоренції прислав до Данте Джованні Боккаччо з листом, у якому йому пропонували університетську кафедру, повернення конфіскованого майна. Але він відмовився.

« Я хочу, щоб смерть прийшла до мене в той час, коли я буду читати чи писати,» - говорив Петрарка.

Шарль Перро

1671р. Шарль стає членом Французької академії та очолює роботу над ”Загальним словником французької мови”. Перро розбагатів, у нього з’явилися особисті апартаменти в Луврі та Версалі, 8 будинків у Парижі, а також замок Розьє.

Всесвітньо відомі «Казки» Перро вперше вийшли друком у 1697 р. одночасно у Парижі та Гаазі під назвою «Казки моєї матінки Гуски, або Історії та оповідки минулих часів з повчальними висновками». У передмові було зазначено, що всі ці казки написав П’єр Д’Арманкур — 18-літній син  Шарля Перро. Невдовзі з’ясувалося, що ті казки були таки написані не сином, а батьком.

Сюжети казок Перро відобразились у музиці: лірично-комедійна опера «Попелюшка» Дж. Россіні, опера  Бартока на сюжет казки «Синя Борода» — «Замок герцога Синьої Бороди», опера Петра Ілліча Чайковського «Спляча красуня»; балет  Сергія Прокоф'єва «Попелюшка» й інші.

Джонотан Свіфт

Джонотан Свіфт,настоятель собору Святого Патріка у Дубліні,  написав свій єдиний роман «Мандри Лемюеля Гулівера до деяких віддалених частин світу», який приніс йому величезну популярність.

На надгробку Свіфта написано епітафію, яку він сам склав:

     "Тут спочиває прах

     Джонатана Свіфта,

     Декана цієї кафедральної церкви,

     І жорстоке обурення

     Не може вже терзати його серце.

     Іди, подорожній,

     І наслідуй, якщо можеш,

     Ревного споборника

     Мужньої свободи,"

Французький письменник XVII століття д'Абланкур написав продовження античного роману Лукіана «Правдива історія», де згадується «Острів тварин, з яким були сусідні острова велетнів, чарівників і пігмеїв». Незрозуміло, чи є тут зв'язок з «Гулівером», чи це простий збіг.

У «Мандрах Гулівера» згадуються два супутники Марса, відкриті лише XIX століття.

Майже всі вигадані країни, за винятком країни коней, розташовані автором у Тихому океані, тоді малодослідженому.

Антуан де Сент-Екзюпері

За всю кар'єру льотчика Сент-Екзюпері зазнав 15 аварій.

 Під час відрядження в СРСР здійснив політ на борту літака АНТ-20 «Максим Горький».
 Сент-Екзюпері досконало володів мистецтвом карткового фокусу.

 Став автором декількох винаходів у галузі авіації, на які отримав патенти.

 У дилогії «Шукачі неба» Сергія Лук'яненка фігурує персонаж Антуан Ліонський, що суміщає професію льотчика з літературними дослідами.

Його життя було небезпечною грою

1923 р. – сталася аварія літака під час свята  при виконанні Екзюпері складних фігур пілотажу.

1927р. – його ледве не вбили кочовики.

1934р. – ледве не потонув у морі під час аварії.

1935р.- опинився в Лівійській пустелі без їжі та води.

1938р. – ледь не розбився в Гватемалі.

1944р. – загинув.

Аварія на літаку під час перельоту Париж - Сайгон стала епізодом сюжетної лінії книги «Планета людей».

Роберт Льюїс Стівенсон

У документах 18 століття виявлено історію, яка лягла в основу «Острова скарбів» При  перекладі  з голландської мови старовинних листів 18 століття, які зберігалися в Державному Архіві Нідерландів, Ганна Лі Кеттерінгцілком випадково виявила неймовірну схожість документа з сюжетом книги Роберта Л. Стівенсона «Острів скарбів». У листуванні йшлося про двох братів з Уельсу, які викрали з корабля, в екіпажі якого вони працювали, вантаж із золотими монетами, сріблом та іншими коштовностями. Брати заховали здобич на одному з карибських островів

Дід Роберта Стівенсона був похований на карибському острові Святого Кітса, який знаходиться неподалік острова Святого Євстафія. Стівенсон був там рівно за рік до того, як почав писати «Острів скарбів». Отож, ймовірно, це й надихнуло  Стівенсона на створення легендарного твору.

Письменник був хворий на туберкульоз. Лікарі порадили йому перемінити клімат. Спочатку шотландець збирався оселитися в Австралії, але клімат Самоа виявився для нього набагато кориснішим Улюбленим місцем письменника крім робочого кабінету і бібліотеки став зал з каміном. Стівенсон не уявляв свого життя без каміну, хоча тут він був непотрібний. Температура на Самоа рідко опускається нижче +40 °C.

 Саме в цей час йшов активний розділ Полінезії між Британією, Америкою і Німеччиною. Письменник включився в люту боротьбу за права місцевого населення і отримав на цьому поприщі славу серед аборигенів. Він став національним героєм Самоа. З тих пір його ім'ям на Західному Самоа називають готелі і вулиці, ресторани і кафе. На жаль, ні любов тубільців, для яких подружжя Стівенсонів улаштувало у своїй віллі лікарню, ні ненависть колонізаторів, ні благодатний клімат не допомогли письменнику. 3 грудня 1894 р. він помер, заповівши поховати себе недалеко від свого нового будинку.

Марк Твен

Семюель Клеменс у серпні 1862 одержав запрошення стати  співробітником газети. Довелося шукати для себе псевдонім. Не довго думаючи, він згадав рідну річку і взяв собі в якості його вислів лотових на Міссісіпі, що викрикували «марк твен» («мірка 2»), що означало достатню глибину для безпечного плавання.

Як кореспонденту «Альта Каліфорнія» Марку Твену вдається взяти участь у середземноморському круїзі на пароплаві «Квакер-Сіті», під час якого він зібрав матеріал для своєї першої книги «Простаки за кордоном». Тоді ж письменник побував і в Україні — ним були відвідані такі міста, як Одеса, Севастополь та Ялта. Відвідав також письменник і резиденцію російського імператора у Лівадії.

Твен був прекрасним оратором, багато часу приділяв пошуку молодих літературних талантів і допомагав їм пробитися. Захоплювався наукою та науковими проблемами. Він був дуже дружний з Ніколою Тесла,  багато часу проводили разом в лабораторії Тесли. У свій твір «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» Твен ввів подорож у часі. Технічні подробиці, які приводяться в романі, свідчать про обізнаність Твена в  галузі досягненень сучасної йому науки.

Марк Твен працював над автобіографією з 1870 по 1905 рік, і так і не завершив її. У своєму заповіті письменник окремо прописав особливі інструкції, згідно з якими його біографію можна видати лише через 100 років після його смерті, а окремі її частини — взагалі не раніше, ніж через 500 років. Такі доволі дивні умови у заповіті Марка Твена пояснюються тим, що він у своїх мемуарах був дуже відвертим — як щодо того, що стосувалося його самого, так і у розповідях про сучасне йому оточення. Розмірковуючи про війни, релігії, політику та політиків, Марк Твен не добирав висловів, тому й боявся, що окремі судження будучи оприлюдненими могли викликати гнів згаданих ним осіб або й їхніх нащадків.

Своєрідний столітній «карантин» на публікацію автобіографії Марка Твена сплив у 2010 році, відтак у цьому році в США побачив світ перший із трьох томів спогадів письменника.

Лев Толстой

Пращур Толстого Петро Андрійович Толстой. Дипломат, сподвижник Петра І, за свої заслуги отримав титул графа. Палагея Миколаївна Толстая,  бабуся Толстого, родичка О.С.Пушкіна.

Ідеї пізнього Толстого нагадують соціалістичне учення. Але на відміну від соціалістів, він був переконаним супротивником революції. І шлях до людського щастя бачив перш за все не в соціальних і економічних змінах, а в етичному самоудосконаленні кожної людини. Помірність бажань, скромне життя, без розкоші, звільнення від пристрастей, обмеження або придушення статевого ваблення — такі, згідно з Толстим, мають бути етичні орієнтири.

На півдні Росії його послідовники — толстовці — створили сільськогосподарські комуни, жили, спільно обробляючи землю.

Лев Толстой скептично ставився до своїх романів, у тому числі і до «Війни і миру». У 1871 році він відправив Фету листа: «Який я щасливий ... що писати багатослівну дурницю на кшталт "Війни" я більше ніколи не буду».

Правила жизни Толстого:

Каждое утро назначай себе всё, что ты должен сделать в течение дня, и исполняй всё назначенное.

Спи как можно меньше.

Все телесные неприятности переноси, не выражая их наружно.

Будь верен своему слову.

Ежели ты начал какое то ни было дело, то небросай его, не окончив.

Правила для подчинения воле чувства самолюбия:

 Занимайся более сам с собою, чем мнением других.

Ищи в других людях всегда хорошую сторону, а не дурную. Всегда говори правду.

Правила для развития умственной деятельности :

Не делай воздушных замков.

Старайся дать уму как можно больше пищи.

Правила для развития памяти:

Составляй конспект из всего, чем занимаешься, и учи его наизусть.

Каждый день учить стихи на таком языке, который ты слабо знаешь.

Повторяй вечером всё то, что ты узнал в продолжение дня. Каждую неделю, каждый месяц и каждый год экзаменуй себя во всём том, чем занимался, ежели же найдёшь, что забыл, то начинай сначала.

                                                                                                                                                                                         ОмарХайям

Повне ім'я Гіяс ед-Дін Абу-ль-Фатх Омар ібн Ібрахім ель-Хайямі ен-Найсабурі (перс. غیاث الدین ابو الفتح عمر بن ابراهیم خیام نیشابوری). Ед-Дін («допомога віри») — традиційне поважне ім'я вченого, Абу-ль-Фатх Омар ібн Ібрахім — власне ім'я Хайяма, ен-Найсабурі («нішапурський») — говорить про походження з Нішапуру, одного з головних міст провінції Хорасан. Саме слово «Хайям» мовою фарсі означає «палатковий майстер» — вважають, що це вказівка на професію його батька або діда.

Місце народження Хайяма —   місто Нішапур. Нішапур славився своїми бібліотеками, з XI сторіччя у місті діяли школи середнього та вищого типу — медресе. Ось у такому місті пройшли дитячі та юнацькі роки Омара Хайяма.

Відомі математичні результати, досягнені Хайямом, відносять до трьох напрямків: до алгебри, до теорії паралельних та до теорії відношень і вчення про число.

Алгебраїчні твори Омара Хайяма — їх збереглося до наших днів два (третій, без назви, не знайдений) — містили теоретичні висновки надзвичайної важливості. У своєму знаменитому «Трактаті про доведення задач алгебри та алмукабали», вперше в історії математичних дисциплін, Хайям дав повну класифікацію усіх видів рівнянь — лінійних, квадратних і кубічних (всього 25 видів).

Календар, запропонований Омаром Хайямом, був на 7 секунд точніше нині діючого григоріанського календаря (розробленого в XVI столітті), де річна помилка складає 26 секунд. Хайямівська календарна реформа з 33-річним періодом оцінюється сучасними вченими як чудове відкриття. Однак, система не була у свій час впроваджена в практику.

Ернест Хемінгуей

Його назвали в честь діда Ернеста, маминого батька. Проте, власне ім'я Хемінгуею не подобалося і він „пов'язував його з наївним, навіть дурнуватим, героєм комедійної п'єси Оскара Уайльда «Як важливо бути серйозним»“.

Малий Ернест дуже не хотів займатися музикою та співами, але його супротив було придушено і він щодня відвідував уроки музики. Вже дорослим Хемінгуей часто стверджував, що ненавидить свою матір, хоча біограф Майкл Рейнольдс відзначав, що Хемінгуей з матір'ю були дуже схожими за характерами. Пізніше Хемінгуей відзначав, що уроки музики були корисним для його творчості.

У 1911 коли Ернесту виповнилося 12 років, дідусь Хемінгуей подарував йому однозарядну рушницю 20-го калібру. Цей подарунок зміцнив дружбу діда і онука. Хлопчик обожнював слухати розповіді дідуся і на все життя зберіг про нього добрі спогади, часто переносячи їх у свої твори в майбутньому.

Хемінгуей дуже хотів служити в армії, однак через поганий зір йому відмовляли. Але він все ж зумів потрапити на І Світову війну, влаштувавшись шофером швидкої допомоги. 8 липня 1918 р. він був поранений на австро-італійському фронті, під Фоссальто ді П'яве. У воєнному шпиталі Ернест закохався у медсестру Агнес фон Куровські, яка, тим не менше, відмовила йому. Ці найяскравіші спогади юності Хемінгуей ніколи не забував.

Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, оскільки захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибалкою. Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і в 1953 р. десь у Африці потрапив в серйозну авіакатастрофу

В 1960 році письменник повернувся до США, в Айдахо. Останні роки життя Хемінгуей страждав тяжкими депресіями і розладами психіки, а також цирозом печінки.

Хемінгуей вкоротив собі віку, вистріливши собі в лоба з мисливської рушниці.

Пауль Целан

Целан перекладав на німецьку та румунську мови твори Мандельштама, Єсеніна, Блока, Лермонтова, Тургенєва, Чехова, Шекспіра, Рембо та інших авторів.

Целан пройшов дивовижний шлях від класично рівного вірша до верлібру, в якому не тільки затемнюється зміст розірваних рядків, але починається вже руйнування словесної тканини. Пізні вірші Целана схожі на ребуси, імпресіоністичні і важкозбагненнї.

Людина замкнутий і малообщітельний, Целан проте скуштував повну міру літературної слави. Париж відкрив самотньому іноземцю всі двері, у Німеччині йому була присуджена вища літературна нагорода - премія Георга Бюхнера, реальна (Румунія) і потенційна (Ізраїль) історичні батьківщини марнували поетові всі мислимі похвали, про творчість Целана складалися статті та монографії.

Целан народився в Румунії, жив здебільшого в Парижі, а писав по-німецьки - мовою тих людей, для яких, будучи в таборі, будував дороги ("рив", як він говорив), від яких все життя потім по бездоріжжю бігав і до яких все життя повертався, оббігши меридіан.

 У п'ятдесят років покінчивжиття самогубством, кинувшись у Сену з моста Мірабо

Антон Чехов

Чехов користувався десятками різноманітних псевдонімів, наприклад:

Антоша Чехонте, Макар Балдастов, Брат моего брата, Врач без пациентов, Вспыльчивый человек, Гайка № 6, Грач, Дяденька, Кисляев, М.Ковров, Крапива, Лаэрт, Прозаический поэт, Рувер, Улисс, Человек без селезёнки, Шампанский.

«Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко», — писав А. Чехов Агатангелу Кримському.^[2]

Батько письменника — Павло Чехов жив у селі Вовча Балка на Харківщині. Його матір'ю була Єфросинія Шемко. Бабуся письменника, в якої він часто гостював, розмовляла українською мовою. Звідси у творах А.Чехова так багато українізмів.

Україна постала в оповіданнях письменника «Степ», «Щастя», «Печеніг», «У рідному кутку», «На шляху». Знаменита п'єса «Чайка» була задумана А. Чеховим у період його знайомства з актрисою Марією Заньковецькою, яка й стала прототипом головного образу твору Ніни Зарєчної.

«Що за місця! Я просто зачарований! Крім природи, ніщо так не вражає в Україні, як народне здоров'я, високий ступінь розвитку селянина, котрий і розумний, і музикальний, і тверезий, і моральний, і завжди веселий», — записав А. Чехов після подорожі по гоголівських місцях Полтавщини.

В планах письменника було поселитися в Україні.^[2] Антон Чехов: «У моїх жилах тече українська кров».

В анкеті перепису 1890-го року Антон Чехов написав: «національність — малоросіянин»

Вільям Шекспір

У віці вісімнадцяти років він одружився з донькою місцевого фермера Енн Хатауей, котра народила йому трьох дітей.

 Події наступних семи років життя Шекспіра, до появи записів, що свідчать про його успіхи в Лон­доні як актора й драматурга, залишаються загадкою. Згідно з деякими свідчен­нями, він став співвласником найбільш прославленої театральної трупи Лондо­на, якою опікувався лорд Чемберлен.

Наприкінці 1590-х років популярність та успіх дозволили Шекспірові придбати великий будинок у Стретфорді, «Нью-Плейс», і здобути титул джентльме­на, а також отримати право на власний герб у 1596 році. У 1598 році Шекспір узяв на себе частину витрат по будівництву великого театру «Глобус».

Не раз виникало запитання: а чи існував такий письменник взагалі, чи не приховувався під його ім'ям хтось інший?  Як відомо, Шекспір отримав лише початкову освіту. То чи ж міг він створити такі вишукані за формою й глибокі за змістом твори, які свідчать про те, що він бути автором творів, написаних високо ерудованою, надзвичайно освіченою, непересічною людиною свого часу? Існувала думка, що прізвище Шекспір скривало у собі декілька авторів. Сього­дні доведено, що автором шекспірівських творів була одна людина, цілком імовір­но, той самий Шекспір, який народився у Стретфорді.

Йо́ганн Ши́ллер

Перші віршові спроби Шиллера припали на роки його навчання в латинській школі. Це стало такою несподіванкою для його сім’ї, що навіть рідний батько, прослухавши перший вірш сина, здивовано запитав його: “Та ти що,  з глузду з’їхав?!” Попри повну неготовність батьків бачити в синові майбутнього поета, він продовжував свої творчі вправи. Отримавши лікарський диплом, а разом із ним призначення в гренадерський полк, Шиллер аж ніяк не виглядав бравим гренадером. Військова уніформа, косички, трикутний капелюх виглядали на ньому напрочуд комічно. Величезні чоботи робили його ноги схожими на два циліндри. Він ступав в них, як журавель, не згинаючи ніг у колінах. Військове начальство відразу ж зненавиділо Шиллера. Втім, самого поета це мало обходило: він продовжував писати, і в голові у нього вже виник задум п’єси “Розбійники”, яка зробить ім’я Шиллера відомим усій Німеччині.

1791 року німецькими землями прокотилася чутка, що Шиллер помер. Особлива ця звістка вразила данських шанувальників творчості драматурга. Три дні в Данії тривали траурні церемонії на вшанування пам’яті Шиллера. А тим часом сам Шиллер разом із дружиною приїхали на лікування до Карлсбаду, де він і дізнався про власну смерть. Організовані на честь його особи масштабні траурні урочистості, як засвідчив один із знайомих драматурга, подіяли на Шиллера краще від будьяких ліків. Як компенсацію уряд Данії призначив дійсно тяжкохворому Шиллеру трирічну пенсію, яка більш ніж удвічі перевищувала грошову допомогу, що йому виплачувала рідна Німеччина. Вдячний Шиллер “розплатився” з данським принцом Фрідріхом адресованими йому листами з питань естетичного виховання людини, які увійшли до скарбниці світової культури людства.

Як відомо, поети, що пишуть любовну лірику, адресують свої віршовані послання переважно своїм сучасницям. Любовна лірика Шиллера, адресована якійсь невідомій Лаурі. Дослідники намагалися відшукати жінку з таким ім’ям в колі знайомих, близьких або рідних поета. Прекрасною “незнайомкою” виявилась… Лаура Петрарки, та сама Лаура, ім’я якої увіковічив в своїх сонетах всесвітньо відомий флорентійський поет епохи Відродження. Згодом у віршах Шиллера з ‘явилася ще одна прекрасна незнайомка на ім ‘я Мінна, якій поет адресував свої інтимні роздуми та переживання. її особа так і залишилась загадкою для біографів Шиллера.

Хоча Гете і Шиллер жили у Веймарі поруч, вони заприятелювали не одразу. Щось стримувало їх. Але в 1794 році сталася щаслива подія. Гете і Шиллер були присутні на засіданні Спілки природознавців в Ієні, обом не сподобалася якась доповідь, і вони продовжували дискутувати, йдучи додому. Так почалася дружба, що тривала понад десять років. Гете писав, що Шиллер “був величний в розмові за чайним столом, і так само величним був би він, безперечно, і в державній раді. Його ніщо не сковувало, ніщо не спиняло вільного польоту його думки... Це справжня людина”.

Пам’ять про Шиллера вшановують не лише на його батьківщині, в Німеччині, але й у Швейцарії. Іноземця Шиллера швейцарці вважають першим швейцарським національним драматургом. Цього почесного титулу Шиллер був удостоєний лише за один твір — народну драму “Вільгельм Телль”. А якщо взяти до уваги ту обставину, що сам драматург ніколи в житті навіть не перетинав кордону Швейцарії, то факт уявляється майже унікальним.  З 1860 року знамениту скелю Мітенштейн на березі Фірвальдштетського озера, де зійшли перші паростки швейцарської незалежності, вдячні швейцарці прикрасили надписом: “Співцеві Телля, Фрідріху Шиллеру — стародавні кантони”.

Бернард Шоу

Людей за межами літератури, а також персонажів своїх п’єс Шоу поділяв на філістерів, тобто рабів загальновизнаних цінностей, і бунтівників, які відмовляються прийняти на віру те, що бездумно повторює більшість. Він запропонував й іншу класифікацію людей та персонажів : ідеалістів – тих, які живуть неперевіреними, фальшивими ідеалами, і “реалістів”, які скептично споглядають на навколишній світ, нешаблонно мислять, добре розуміють хвороби і вади світу. Завдання драматурга, на думку Шоу, полягає в тому, щоб викривати філістерську та “ідеалістичну” мораль, критикувати й знищувати фальшиві цінності.

Цитати і афоризми:

Спробувавши на одному із званих обідів несмачний салат, Бернард Шоу зауважив:

- Архітектори ховають свої помилки під плащем, лікарі - під землею, а господині - під майонезом ...

Спочатку Адам

- Чому бог спочатку створив чоловіка, а потім жінку? - Запитала одна дама Бернарда Шоу.
- Тому що він не хотів, щоб під час створення жінка допомагала своїми порадами.

Я б сам

Якась дама, в пориві одкровення заявила:

- Якби ви були моїм чоловіком, я б підсипала вам отруту.

- Мадам, - відповів Шоу, - якщо б ви були моєю дружиною, я б сам прийняв отруту.

Характеристика

Актер N просил Шоу дать ему письменную характеристику, и драматург написал следующее: 'Актер N играет Гамлета, Ромео, Фердинанда, на пианино, на флейте, в биллиард. На последнем играет превосходно'.

Я думаю про вас

Шоу зустрів знайомого американського фінансиста, який захотів поговорити з відомим письменником:
- Містер Шоу, що це ви стурбовані? Про що ви думаєте? Я готовий пожертвувати долар, щоб дізнатися про це!

- Те, про що я думаю, не коштує цих грошей, - відповів Шоу. Проте американець не вгамовувався:
- Про що все-таки ви думаєте? Відповідь була не позбавлений гумору, точніше кажучи, сарказму:
- Я думаю про вас!

Пекло і рай

Якийсь войовничий клерикал застерігав Шоу, що його твори чреваті пеклом.

- Це мене не лякає, - відповів Шоу. - І рай, і пекло мають свої переваги. В раю чудовий клімат, а в пеклі - вишукане товариство.

Добро
Шоу отримав від автора п'єси запрошення на прем'єру її постановки. Проте запрошення це було послано без квитка (контрамарки), а білетер в театрі відмовився пропустити невідомого йому безбілетника. Тільки втручання адміністрації театру усунуло непорозуміння. Після закінчення вистави Шоу вручив 1 фунт стерлінгів контролеру, не пускає його в театр зі словами: "Я переконався, що, не пропускаючи мене, ви бажали мені добра".

Хто винен.

Шоу був по комплекції худим. Якось він зустрівся зі своїм знайомим - дуже огрядним людиною.
- Пане Шоу, дивлячись на вас, можна подумати, що в Англії голод, - пожартував товстун.

- А ваш вигляд наводить на думку, що ви в цьому винні, - відповів драматург.

Бернард Шоу теж

Якийсь лорд направив Шоу запрошення відвідати його будинок. Очевидно, лорд вважав, що він "зійшов" до літератора з сумнівною репутацією. В кінці запрошення було пояснення: "Лорд N буде вдома під вівторка з 16 до 18 годин". Шоу приписав до запрошення "Бернард Шоу теж" і відправив його лорду N.

Бернард Шоу та оркестр

Коли драматург Бернард Шоу обідав в одному відомому ресторані, до нього підійшов диригент оркестру і запитав:

"Що зіграти в вашу честь?"

Шоу, якому набридла гучна музика, відповів:

"Ви б зіграли партію в карти або в шахи".

Моя мрія

У Бернарда Шоу запитали:

- Скільки ви хотіли б заробляти, щоб вважати себе щасливим?

- Рівно стільки, скільки я заробляю, на думку моїх сусідів!

Зліва направо

Одна наполеглива дама запитала Шоу, як краще писати, щоб стати відомим письменником.
- Зліва направо, - відповів Шоу.